Читати книгу - "Запасна наречена. У відпустку в інший світ, Анна Лерой"

Обстановка раптом стає куди дивнішою, і водночас це помічають всі. Якщо до цього навколо панувало гнітюче відчуття, тепер же різко по моїй шкірі повзуть сироти, тобто «віють ворожі вітри». Раптом нас із батьками Ріаннон незрозумілою силою розкидує в різні боки. Здається, чоловік ще встигає схопити дружину за руку, але я цього вже не бачу. Мене тягне підлогою, кидає на коліна, зіштовхує з кимось. Я чую вельми знайоме «ой» і розумію, що зіткнулася з Аратою.

— Ти що тут робиш?! — виривається в мене, але мій суворий крик не діє, Арата задирає ніс і, пригинаючись до підлоги, повзе далі навколішки, встигнувши кинути в мій бік:

— Помститися прийшла!

— От безголова, — мені-то якраз зрозуміло, коли так небезпечно навколо, то сидіти потрібно тихо десь у затишному куточку, щоб нічим не зачепило. От куди ж вона лізе?! Бо там попереду то виблискує щось, то гарчить, то й зовсім натужно виє. Загалом, на такі спецефекти краще дивитися здалеку або взагалі з екрана. Коли таке в житті відбувається насправді, то і волосся дибки стає, і в грудях серце стукотить. Хоча, можливо, то і не серце, а щось нове, якась невідома мені запчастина. Вона ще підказує, що з Фрайдом усе чудово, і я їй чомусь вірю. Хоча що може статися з іссейлом? Ну подряпали трохи, але він точно живий, відносно здоровий, сповнений ентузіазму і навіть якогось цілеспрямованого задоволення.

Я наздоганяю Арату досить швидко, все-таки повзати — не її коник. Поруч із нами по підлозі прокочується хтось із місцевих службовців, обличчя в чоловіка в мить витягується від здивування, але нічого сказати він не встигає — димне щупальце відкидає його далі.

— І що ти зробиш? — мені навіть цікаво, що вона придумала. — І як ти взагалі сюди потрапила?

— Усі побігли, і я побігла... Немає бажання, знаєш, спілкуватися з матусею Дора, — Арата закочує очі. — Щоб вона там про себе чи про мене не думала, вона не зможе мене залякати. Вона мені слово, а я їй — десять! А потім я взагалі розвернулася і вийшла з кімнати. Хай знає, що зі мною так не можна спілкуватися! Мій батько, знаєш хто?!

Я не знаю і знати не хочу, тільки відмахуюся, мовляв, давай далі розказуй, що там з тобою відбувалося. Арата, природно, кривиться, але не рішається заглиблюватися в нетрі своєї генеалогії.

— Я-то, звісно, на химеру Дора глянула, приповз біднесенький до мене, щойно стало зрозуміло, що я близько. Страшненький, на жаль, бо хотілося б мати більш видатну тінь, як у іссейла Фоса, наприклад. Але вигляд має грізний, а, значить, буде, чим затьмарити Нітту!

— Далі, далі... — я роблю круглі очі, показуючи, що зараз не час для сторонніх думок.

— А що ж далі було? — морщиться Арата і витягує з кишені дуже знайому мені склянку і якийсь жезл. — Я ж теж прихопила із собою флакончик. А то якось не дуже правильно виходить, якщо ти взяла із собою трофей, а я — ні.

— І що ти з цією бурдою робитимеш? — так і хочеться схопитися за голову зі словами «ох ти ж лишенько безголове». Видно ж, що ентузіазму і гонору в неї багато, а в цілому ця пані навіть не уявляє, що не треба лізти і втричатися, коли розумні і підготовлені люди — тобто іссейл і сейли з місцевої поліції — свою роботу виконують.

— Так я її вже випила, — вона і справді демонструє мені порожній флакон. Він темний, тож помітити відсутність рідини не так просто.

— О-ох, — я стогну, розуміючи, що сталося, і з цим же стогоном уточнюю: — А далі-то що?!

— Я все правильно розрахувала, мене також оглядали і питання ставили про цю рідину. Тобто варто мені це випити, і з мене вітальна енергія просто литиметься рікою, хоч і недовго. Тож я тому накопичувач і взяла... Зачекай трохи, зараз ця настоянка подіє, я стану перед Ноком, помщуся йому і тим самим в одну мить закінчу весь цей гармидер, — вона спокійненько так усміхається, а мені хочеться прикласти руку до чола. Героїня, трясця їй! Вона хотіла бути героїнею!

— Але ж хто тобі сказав, що все так просто буде?! — я з жахом згадую, як мене мало не розірвало на запчастини.

— Так ти ж впоралася, то чим я гірша за тебе? — фиркає вона і навіть реально примудряється щось там у цей самий жезл почати вливати. Принаймні, він світиться, і що далі, то інтенсивніше. І з кожною хвилиною Арату трясе все більше. 

І тут я розумію, що не впевнена, що саме вона випила. Чи був флакон такий самий, як той, який був у мене. Не впевнена, що все в неї спрацює як треба. Найімовірніше звісно, що у жезлі «лампочка» перегорить. Але ймовірність також є — можливо, крихітна чи трохи більша крихти, але є, що Арата закінчить зовсім не так, як їй хотілося б. Точніше помре через свою дурість!

— Та що ж це коїться, люди добрі?! — я роблю над собою зусилля, бо в голові людина-тюлень шепоче, щоб я не втручалася, тільки відповзла вбік і не заважала Араті. Бо кожен має право убиватися так, як йому хочеться. Але не можу я так просто сидіти на місці і дивитися, бо часи не ті та й я вже, мабуть, не та, тож вирішую діяти. 

Я вибиваю з руки Арати жезл, той летить убік, його підхоплює якесь щупальце вітальної енергії — вже байдуже, чиє — а потім енергія всередині жезла спалахує... І все довкола заливає білим світлом.

Я встигаю уткнутися обличчям у рукав, благо, вже лежу. Але навіть так перед очима раз-у-раз спалахують різнокольорові кола, а у вухах стоїть писк. Тиск чужої вітальної енергії майже не відчувається, хоча, може, від того, що наді мною невиразною фігурою застиг Алн?..