Читати книгу - "Гра престолів"

Вона чула довкола перешіптування й відчувала на собі очі. Роззирнувшись по кімнаті, вона обвела поглядом лицарів і присяжних мечів і глибоко вдихнула, щоб стримати шалене калатання серця. Невже вона зважиться ризикнути? Не було часу все обмірковувати: мить — і вона почула у вухах дзвін власних слів.

— Ви, в кутку,— мовила вона до старого, якого досі не зауважила.— Це у вас на сюрко чорний кажан Гаренхолу, сер?

— Так, міледі,— звівся чоловік на ноги.

— А леді Вент і досі справжня й щира подруга мого батька, лорда Гостера Таллі з Річкорину?

— Так,— твердо відповів чоловік.

Тихо підвівшись, сер Родрик вивільнив з піхов меча. Нічого не розуміючи, карлик тільки кліпав, і в його різнобарвних очах читався подив.

— Червоний жеребець завжди був бажаним гостем у Річкорині,— мовила Кетлін до трійці біля вікна.— Батько зараховує Джоноса Бракена до своїх найдавніших і найвідданіших прапороносців.

Троє кіннотників обмінялися невпевненими поглядами.

— Його довіра — велика честь для нашого лорда,— повагавшись, мовив один з них.

— Заздрю, що у вашого батька стільки друзів,— насмішкувато кинув Ланістер,— однак не можу збагнути, до чого все це ведеться, леді Старк.

Вона не звернула на нього уваги, натомість обернувшись до великого гурту в синьо-сірих плащах. Саме ці вояки зараз важили: їх було понад двадцятеро.

— Ваш герб я теж упізнаю: вежі-близнючки дому Фреїв. Як поживає ваш добрий лорд, панове?

— У лорда Волдера все гаразд, міледі,— звівся капітан.— На дев’яності іменини він планує знову одружитися й попросив вашого батька пошанувати весілля своєю присутністю.

Тиріон Ланістер гигикнув. І Кетлін уже знала, що він у її руках.

— Цей чоловік приїхав у мій дім як гість, а там замислив убивство мого сина, семирічного хлопчика,— оголосила вона на всю кімнату, вказавши на карлика. Сер Родрик став біля неї, тримаючи меч у руці.— В ім’я короля Роберта і добрих лордів, яким ви служите, закликаю вас схопити його й допомогти відвезти у Вічнозим, де на нього чекає королівське правосуддя.

Кетлін не була певна, що саме порадувало її більше: дзвін дюжини вихоплених мечів чи вираз на обличчі Тиріона Ланістера.

Санса

На правицин турнір Санса разом із септою Мордейн і Джейн Пул приїхала у паланкіні з жовтими шовковими фіранками — тонкими, аж прозорими. Крізь них цілий світ здавався золотим. За міськими мурами поряд з річкою звели сотню шатер, і подивитися на змагання зібралися тисячі простолюду. Від блиску й пишноти у Санси перехопило подих: обладунки блищали, дужі бахмати красувалися в срібних і золотих опонах, натовп гомонів, на вітру хляпотіли прапори... А лицарі, які були лицарі!

— Краще, ніж у баладах,— прошепотіла Санса, коли вони знайшли обіцяні батьком місця поміж шляхетних лордів і леді. Того дня вона була чудово вбрана — у зелену сукню, яка відтіняла її золотисто-каштанове волосся, і бачила, як усі на неї дивляться й усміхаються.

У неї на очах виїздили герої сотень балад, один відоміший за іншого. Першими виїхали семеро лицарів королівської варти — усі, крім Джеймі Ланістера, вбрані в лускаті кольчуги молочного кольору й у плащі білі, як ранішній сніг. Сер Джеймі також був у білому плащі, однак попід ним він з голови до п’ят блищав золотом; на голові красувався шолом у формі лев’ячої голови, а при боці — золотий меч. Сер Грегор Кліган на прізвисько Гора-на-коні прогуркотів повз глядачів, як гірська лавина. Санса пам’ятала і лорда Йона Ройса, який гостював у Вічнозимі два роки тому.

— Лати в нього бронзові, викувані тисячі років тому, а на них викарбувані чарівні руни, які захищають його в бою,— прошепотіла вона до Джейн. Септа Мордейн указала на лорда Джейсона Малістера у темно-синіх обладунках, інкрустованих сріблом, і з орлиними крилами на шоломі. На Тризубі він зарубав трьох Рейгарових прапороносців. З войовничого жерця Тороса Мирського — голомозого, у розмаяній порфирі, дівчата посміялися, аж поки септа Мордейн не розповіла їм, як колись він видерся на мури Пайка з палаючим мечем у руці.

Інших вершників Санса не знала: лицарів-бурлак з Пальців, Небосаду і Дорнських гір, неоспіваних вільних вершників і новоспечених зброєносців, молодших синів заможних лордів і спадкоємців небагатих домів. То були юнаки, які ще нічим не уславилися, однак Санса з Джейн були цілком згодні, що одного дня їхні імена прогримлять на всі Сім Королівств. Сер Балон Свон. Лорд Брайс Карон з Дорнського Прикордоння. Спадкоємець Бронзового Нона сер Андар Ройс і його молодший брат сер Робар у посріблених сталевих латах, на яких філігранно нанесені бронзою такі самі стародавні руни, як і ті, що захищають їхнього батька. Близнюки сер Горас і сер Гобер, на чиїх синіх щитах красується бордове виноградне гроно — герб Редвинів. Патрек Малістер, син лорда Джейсона. Шестеро Фреїв з Переправи: сер Джаред, сер Гостін, сер Данвел, сер Емон, сер Тео і сер Первин — сини й онуки старого лорда Волдера Фрея, а ще його байстрюк Мартин Ріверз.

Джейн Пул зізналася, що її лякає вигляд Джалабара Ксо, королевича-вигнанця з Літніх островів, чия темна як ніч шкіра ховалася під плащем із зеленого й черленого пір’я, та щойно вона угледіла молодого лорда Берика Дондаріона, у якого волосся сяяло, мов червоне золото, а чорний щит розтинала блискавка, вона оголосила, що тут-таки вийшла б за нього заміж.

Гончак теж виїхав на арену, так само як і брат короля — вродливий Ренлі зі Штормокраю. Джорі, Алін і Гарвін виступали від Вічнозиму й Півночі загалом.

— На тлі інших Джорі здається жебраком,— пирхнула септа Мордейн, коли вони виїхали. Санса не могла не погодитися. На Джорі була синьо-сіра кіраса без візерунків і оздоб, а тонкий сірий плащ звисав з плечей, як брудна ганчірка. Однак показав він себе добре, в першому ж поєдинку скинувши з коня Гораса Редвина, а в другому — одного з Фреїв. У третьому поєдинку він тричі з’їжджався з вільним вершником на ім’я Лотор Брун, вбраним у таке саме дрантя, як і він сам. Обидва втрималися в сідлі, але Брун твердіше держав списа й удари його були влучніші, тож король віддав перемогу йому. Алін і Гарвін показали себе гірше: Гарвіна вже в першій сутичці скинув з коня сер Мірин з королівської варти, а Аліна переміг сер Балон Свон.

Поєдинки тривали цілий день і продовжилися навіть у сутінках; копита