Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Давайте я сходжу, - піднявся Рома.
Вожаті зізналися, що просто жартували, але він і справді захотів піти з нею. Думав до себе заскочити, залишити телефон на зарядці.
Вероніка йшла повільно, вдивлялася в далечінь і трохи похитувалася. Теж багато випила, головне начальству на очі не попастися. Перший час ішли тихо, а потім її п'яну потягнуло на розмови.
- От скажи, Ромо, що зі мною не так?
- Гм, не знаю, ми з вами, Вероніко Григорівно, мало спілкувалися. До чого ці запитання? Упевнений, із вами все...
- Не думаю! - голосно заперечувала вона. - Зі мною точно щось не гаразд. Мене люблять діти, а от чоловіки...
- Це вже не до мене, - усміхнувся Рома. - А до чоловіків. Які вас не люблять.
- Ех ти, я думала, з боку правду видніше.
Вероніка зупинилася біля свого будиночка, покрутила ключі в руці, намагалася попасти в замкову щілину, але перед очима все пливло. Через кілька невдалих спроб їй зголосився допомогти Рома. Забрав ключі й одразу відчинив двері.
- Чекай, - вона протиснулася всередину. - А втім, заходь. Ще побачать біля мого будиночка, надумають собі.
Рома зайшов у кімнату, поки він оглядав апартаменти вожатих, Вероніка встигла скинути шльопанці, дістати з рюкзака пару пляшок вина і кинути на ліжко.
- Може не підеш нікуди? - втомлено промовила вона, підійшовши ближче. - Мені тут нудно, розкажеш що-небудь, вип'ємо.
- Можу запропонувати вам піти зі мною, - він засунув руки в кишені спортивних штанів і притулився спиною до дверей. Зараз їй набридне вести п'яні бесіди й вона сама його вижене.
- Не цікаво, - Вероніка до останнього зберігала кам'яне обличчя, але опинившись занадто близько до підлітка, щось у ній змінилося. Вона провела пальцем по його вилиці. - Тобі точно немає вісімнадцяти? Виглядаєш старшим.
- Точно, - видихнув він. - Мене там чекають...
Вероніка схопила його за воріт футболки та потягнула на себе, у момент замішання хлопця, притулилася до його губ. Рома застиг, не хотів грубо відштовхувати, щоб зовсім не образити, але й тривати так довго не могло. Через пару секунд він відсторонився. Дикий погляд вожатої змінився жалем, вона навіть не дивилася на нього, тільки кудись убік і про щось думала.
- Мені треба проспатися, - вона струснула головою, і поводилася так природно, немов зовсім не відчувала сорому за скоєне. Всі б так просто ставилися до помилок. Забув і живеш далі.
Вероніка взяла з ліжка пляшки та простягнула Ромі.
- На добраніч.
- Ага, - видавив він і, схопивши вино, вискочив із будиночка.
Хоча в момент, коли вожата намагалася домогтися від нього поцілунку, встиг подумати, що він звідти більше не вибереться. Але все закінчилося не так уже й погано, вона одразу зрозуміла, що творить і заспокоїлася. Рома йшов, ледве приховуючи посмішку, звісно, знав, що в таборі на дітей чекає насичене життя, але щоб настільки...
***
На сьогодні готувалася гра в шукачів скарбів, коли був залучений кожен загін. Суть у тому, що потрібно знайти найбільшу кількість предметів, обраних організаторами. Це були звичайні кеглі, натикані по всій території табору. У минулих роках часто проводилися естафети та змагання, такого добра тут вистачає.
Діти, зібравшись маленькими групками, вирушили на пошуки. Скарб можна знайти в найрізноманітніших місцях: на деревах, у кущах, на сцені, посеред площі, у клумбі Галини Андріївни. Де завгодно.
Великої битви за кеглі не було, у разі виявлення учасник просто ніс її на головну площу до контролерів. Там уже сиділи Ксенія Олегівна з директоркою і все записували, у перервах між цим відволікалися на чай і розмови.
Щоб мати більше шансів на успіх, четвертий загін розділився по двоє, зовсім скоро Діана кинула Алісу і побігла перевірити площу за сценою, там вони ще не були. Жовта кегля лежала за лаштунками й прямо волала, що це їхній останній шанс перемогти. Діана схопила знахідку і притиснула до себе, хотіла ховати під одяг, щоб точно не відібрали, як до сцени підлетіли Вадим із Веронікою. Так тихо, вона їх навіть не помітила.
- Ні! - Діана позадкувала.
- Ловимо її! - наказав Вадим своїй подрузі.
Вони підступно переглянулися і почали наближатися. Діана зістрибнула зі сцени, відчуваючи як час сповільнюється, за відчуттями вона летіла набагато довше, але й рухи супротивників теж сповільнилися. Приземлившись на землю, вона кинулася бігти.
З кожним кроком Діана дедалі більше усвідомлювала, що відірватися чи сховатися не вийде, адже вона бігла вглиб табору. Її заганяли в глухий кут. Вона чула кректання Вероніки, що здалася після хвилини бігу, але Вадим не мав наміру зупинятися.
Діана бігла і відчувала страх, у ній знову прокидався острах чоловіків. Хоча вона розуміла, що Вадим не здатен образити її фізично, хіба що морально, але програвати зовсім не хотілося. Точно не йому. Тому, хто підставляв її знову і знову.
Ще з минулої зміни Діана пам'ятала, наскільки швидко бігає Вадим, судила з того змагання. Вона й сама досягала успіху в цьому виді спорту, але сили раптом почали покидати. В грудях усе горіло, кольнуло в боці, а ноги й зовсім переставали тримати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд», після закриття браузера.