Читати книгу - "Генерали імперії"

Коли в 1809 році росіяни закінчили свої війни зі шведами, Фінляндія найбільше постраждала, хоч участі у війні не брала — нею відкуповувалися від агресивної сусідки. Генерал-губернатором Фінляндії тоді став Барклай-де-Толлі. Він і підписав 5 вересня 1809 року мирний договір, за яким до Росії відійшла вся територія Фінляндії і Аландські острови. Мине два з чимось століття, і сьогодні біографи Барклая-де-Толлі та адепти Росії пишуть, що тоді — із загарбанням Фінляндії — «північно-західні рубежі держави (Росії) були надійно зміцнені». Дивні в росіян розуміння власної безпеки! Щоб убезпечити свої кордони (але ж маленька Фінляндія ніколи й не зазіхала на велику Росію!), треба захопити чужі краї і приєднати їх до своїх! У 1917 році, коли розпадеться самодержавна імперія Романових, Росія втратить Фінляндію. Тоді ж володарі червоної Росії вирішать будь-що повернути в лоно нової, вже червоної імперії, втрачені фінські території. І все для того, аби співати стару пісеньку на новий лад — про «зміцнення північно-західних кордонів».

І сьогодні Росія діє точнісінько так же, як у всі часи за всіх формацій діяла і самодержавна, і біла Росія. Проголосивши себе правонаступницею покійного СРСР, Росія (Російська Федерація в теперішній термінології) має чи не фантастичну за розмірами площу, як для однієї держави, розміром в 17 075,4 тисячі кілометрів, а їй все мало, все чешуться руки відхопити хоч шматочок, але чужий. Сімнадцять мільйонів сімдесят п’ять і чотири десятих тисяч кілометрів території, що простяглася з Заходу на Схід більше як на 9 тисяч кілометрів, а вона без будь-якої незручності, зухвало й нахабно, нехтуючи угодами, в тім числі й міждержавними, в ці дні, як пишуться ці рядки, намагається відхопити в України острів Тузла в Керченській протоці за 4 кілометри від українського берега (інша назва — Середня Коса), ширина якого близько 500 (п’ятсот!) метрів, довжина 6,5 км, а площа 35 га. І все для того, аби й оці 35 га приєднати до своїх сімнадцяти мільйонів сімдесяти п’яти і чотирьох десятих тисяч кілометрів! Мало їй! Власне, хіба мало понаприєднувала вона до своїх теренів крихітного колись Московського князівства чужих земель при так званім «собирании русских земель»?! І це нехтуючи й порушуючи Договір про дружбу й співробітництво між Україною та Росією, а заодно й Договір по українсько-російському державному кордону від 28 січня 2003 року, нею ж самою й підписаний. (А втім, перед тим як кинути свої війська на Фінляндію, Ленін та його підручні теж підписували декрет про визнання її незалежною державою!) Іншою Росія вже бути не може, такий у неї — постійно загарбницький за будь-яких режимів — менталітет: захоплювати чуже й приєднувати до свого, раніше захопленого. Чи її так Бог покарав, чи віковий режим «собирания русских земель». От і дозбиралися…

Під виглядом буцімто оборони Фінляндії (а хто їх просив про ту оборону клопотатися?) від нацистської Німеччини, верховоди СРСР, обіцяючи, що по війні негайно виведуть свої війська з території Фінляндії, просилися пустити їх на якийсь час на все ту ж територію Фінляндії. Але давно відомо, чого варті обіцянки сильних та підступних любителів поживитися чужими краями!

Влітку 1939 року СРСР вже вимагав у Фінляндії права розмістити на її Аландських островах (колись захопленних монархічною Росією) свої воєнні бази (цим, мовляв, зміцниться оборона Фінляндії), але Фінляндія ледве відбилася від такої «допомоги».

Потім СРСР почав зазіхати — вперто й довго — на острів Гонгланд.

Оборону Аландських островів зміцнював Маннергейм. І одночасно оборону Карельського перешийку, де пролягав кордон між його вітчизною і агресивним сусідом. Грошей в країні постійно не вистачало, і влітку 1939 року зародився всенародний рух по добровільному будівництву оборонних споруд на перешийку — від все тих же зазіхань червоних сусідів. Представники найрізноманітніших груп населення чотири місяці, жертвуючи своїми відпустками, трудилися на оборонних спорудах. Ще й зібрали значні суми пожертвувань — на все ту ж оборону. На протязі літа добровольці збудували протитанкові перегони — кам’яні та бетонні надовбні, прорили рови, спорудили дзоти і контрескарпи, і смугу ту, оскільки нею керував генерал Маннергейм (до всього ж, це була його ініціатива), в народі й буде прозвано «лінією Маннергейма», знаменитою згодом.

А сусідня червонозоряна Країна Рад тим часом почала настирно вимагати собі Ханко та інші острови Фінської затоки. Віддайте нам, і все. Для нашої ж оборони. Апетит, як відомо, росте з їжею, і совіти невдовзі забагли ще й острови Сааремаа, Хійумаа, район Палдіксі — для своїх воєнно-морських баз. Вимагаючи у фінів шмат за шматом їхню територію, совіти тим часом захоплювали Естонію, яка не посміла їм вчинити спротив.

Вимоги, власне, територіальні претензії руських до Фінляндії були добре відомі ще з царських часів: заради, мовляв, безпеки Петербурга-Ленінграда погрожували перенести — самовільно — свій кордон вглиб (на фінську територію) Карельського перешийку. Розмовляла червона імперія лише в ультимативній формі: Фінляндія мусить передати Радянському Союзові острови Фінської затоки, а також таку територію на Карельському перешийку, аби держкордон опинився в глибині сусідньої території. Вимагала передати СРСР західну частину півострова Рибальський, згадуваний острів Ханко, а воєнно-морські бази совітів на фінській території, мовляв, забезпечать безпеку совітам. Але тоді лінія кордону надто близько підійшла б до столиці Фінляндії, і вона на це не погоджувалась. Їй викручували руки: віддай території, і квит! Маннергейм розумів, що СРСР не відступиться від своїх загарбницьких зазіхань (це в мирний час, а що буде вразі виникнення війни?), бо він успадкував панславістські ідеї царської Росії, хоча вони й були тоді замасковані ідеологією Комінтерну. Престиж Радянського Союзу також не витримає, якщо Фінляндія не уступить йому тих територій, на які він претендує. Не було сумнівів в тому, що все йде до війни, руські вже зосереджують свої війська на Карельському перешийку. Була отримана інформація про прибуття туди танкової бригади, підрозділів важкої артилерії та інших структур армій совітів. Майже щодня стали залітати в глибину Карельського перешийку червонозоряні літаки…

«Ситуація, безперечно, була тривожною. В будь-який день руські могли організувати провокацію, яка б дала їм формальний привід для нападу на Фінляндію. Я віддав наказ на землі, на воді і в повітрі старанно уникати будь-якої діяльності, яку руські могли б використати як привід для провокації, і наказав відвести всі батареї на таку відстань, аби вони не могли відкрити вогонь через кордон».

А червоні все вимагали: то острів Гогланд, то «вирівнювали» кордон там і там (за рахунок Фінляндії), то острів Ханко, то раптом уряд Країни Рад офіційно заявляв, що міг би задовольнитися групою островів Хесте-Бусьо, Хермансьо-Койо, то в іншому місті квадратними