Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

742] Так він гукав і гострим завзято розмахував списом.

743] Кожного, хто із троян наближавсь до човнів крутобоких

744] Із пломенистим вогнем, одгукнувшись на Гекторів заклик,

745] Зразу ж Еант убивав, поражаючи списом великим.

746] Так врукопашну дванадцять мужів він поклав біля суден.

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА

ПАТРОКЛІЯ

1] Так вони за корабель добропалубний бились завзято.

2] Перед людським вожаєм Ахіллом Патрокл зупинився -

3] Сльози гарячі він лив, немов із джерел темноводих,

4] Що із-під скель, лиш козам досяжних, струмують темнисто.

5] Глянувши, жалем пройнявсь богосвітлий Ахілл прудконогий,

6] Зразу ж до нього озвався і слово промовив крилате:

7] «Що це ти плачеш, Патрокле, немовби дівчатко маленьке,

8] Що за своєю матусею слідом біжить, і на руки

9] Проситься, й стримує матері кроки, й за плаття хапає,

10] Й дивиться в очі крізь сльози, аж поки на руки не візьме.

11] Ніжними так же, Патрокле, і ти умліваєш сльозами.

12] Чи з мірмідонян кому, чи мені розказати щось маєш?

13] Чи із далекої Фтії один ти почув яку звістку?

14] Кажуть, живий ще Менойт, син Акторів, батько твій рідний,

15] Ще і мій не помер, Пелей Еакід з мірмідонян.

16] Тужно було б нам обом, якби смерть їх од нас одібрала.

17] Чи не аргеями журишся, що задля свого зухвальства

18] Гинуть ганебно так біля своїх кораблів крутобоких?

19] Все-бо розказуй, в умі не ховай, щоб ми знали обидва».

20] Тяжко зітхнувши, Патрокл озвався до нього, комонник:

21] «Сину Пелеїв Ахілле, найбільша окрасо ахеїв!

22] Ти не гнівись, скорбота і так вже долає ахеїв.

23] Найсміливіші-бо вої, що билися досі завзято,

24] На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко.

25] В ранах од стріл Діомед, Тідеїв нащадок могутній,

26] Зранений теж Одіссей, списоборець, і з ним Агамемнон,

27] Рани страшної зазнав у стегно Евріпіл войовничий;

28] їх лікарі доглядають, що тямлять на ліках цілющих,

29] Рани лікують їм. Ти ж невблаганний і досі, Ахілле,

30] Гніву бодай-бо ніколи не знав я такого, як в тебе,

31] Гордий завзятцю! Чи буде яка з того користь потомкам,

32] Як одвернуть од аргеїв загибелі ти не бажаєш?

33] Немилосердний! Батьком твоїм не Пелей був, комонник,

34] Матір'ю - не Фетіда, а синєє море й безплідні

35] Скелі тебе породили, - того ти і серцем жорстокий.

36] А як боїшся душею якогось богів віщування,

37] Чи сповіщала від Зевса про щось тобі мати поважна -

38] То хоч мене вже пошли та загін мірмідонян зі мною

39] Виряди в бій, - чи не стану я світлом рятунку данаям.

40] Дай на рамена мені твою зброю ясну одягнути,

41] Може, за тебе прийнявши мене, хоч трохи трояни

42] Січу зупинять, і легше зітхнуть войовничі ахеї,

43] Втомлені боєм важким, - на війні відпочинок короткий.

44] З свіжими силами від кораблів і наметів ми легко

45] Під Іліон відженемо знеможене військо вороже».

46] Так він благав, нерозумний. Того ж не збагнув, що для себе

47] Сам він загибелі чорної й смерті лихої благає.

48] З тугою в серці до нього промовив Ахілл прудконогий:

49] «Горе мені! Ну, що ти сказав, богорідний Патрокле!

50] Ні віщуванням богів не журюсь я, - про нього я знаю, -

51] Не сповіщала від Зевса нічого і мати поважна.

52] Та обіймає страшним мені болем і серце, і душу,

53] Тільки згадаю, що рівного рівний волів грабувати

54] І відбирать його здобич, тому що він владою вищий.

55] Страшно прикро мені - багато-бо я перетерпів.

56] Дівчину ту, що мені сини дарували ахейські,

57] Ту, що я списом здобув, зруйнувавши муроване місто,

58] Силою вирвав у мене із рук володар Агамемнон,

59] Син Атрея, неначе в нікчемного зайди якого.

60] Та облишмо про це, що було - те було! Й ні до чого

61] Серце гнівити без краю. Щоправда, свій гнів гамувати

62] Я не раніше гадав, аніж бойова колотнеча

63] Аж до моїх кораблів досягати почне бистрохідних.

64] Тож на рамена свої одягни мою зброю славетну

65] І войовничих веди мірмідонян на бій, якщо справді

66] Чорною хмарою сунуть трояни і вже облягають

67] Нам кораблі, а приперті до самого моря аргеї

68] Мужньо тримаються й досі лише над маленьким окрайцем

69] Суші. Трояни завзяті всією громадою міста

70] Ринули в бій. Бо начолок мойого шолома їм зблизька

71] В вічі не зблискує. Скоро б вони почали утікати

72] Й трупом яруги встилать, якби володар Агамемнон

73] Був ласкавіший до мене. А так вони й стан оточили,

74] Бо не лютує вже спис у долонях міцних Діомеда,

75] Сина Тідея, щоб від данаїв біду одвернути.

76] Вже не гримить з голови осоружної сина Атрея

77] Крик бойовий. Лиш вигуки Гектора-людоубивці

78] Кличуть до бою троян, - і гомоном ті переможним

79] Повнять рівнину навкіл, побиваючи в битві ахеїв.

80] Кинь же, Патрокле, всю міць на троян, щоб біду відвернути

81] Від кораблів, щоб ті їх вогнем не спалили нещадним

82] Та не позбавили нас повороту до рідного краю.

83] Отже, послухай, з якою метою тобі я це мдвлю:

84] Маєш здобути мені велику пошану і славу

85] Поміж данаїв, щоб швидше мені повернули прекрасну

86] Дівчину-бранку, ще й подарунків прислали коштовних.

87] Од кораблів їх одкинь і вертайся. А хоч би й велику

88] Дав тобі славу Гери-владарки муж громоносний,

89] Не поривайся без мене, проте, переслідувать далі

90] Ти войовничих троян: мене-бо цим шани позбавиш,

91] Та бойовою звитягою в подвигу ратному гордий,

92] Тут бий троян і з військом не йди до твердинь Іліона,

93] Щоб із безсмертних богів, що Олімп їх одвічна оселя,

94] Хтось не втрутивсь: дуже любить-бо їх Аполлон дальносяжний.

95] Зразу ж вертайся, коли кораблям уже світло рятунку

96] Блисне, а бій на рівнині нехай вже без тебе триває.

97] Навіть, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,

98] Навіть, якби всі трояни загинули, скільки їх є тут,

99] І від аргеїв ніхто, крім нас тільки двох, не лишився,

100] Ми б і самі розв'язали священної Трої пов'язки».

101] Так один з одним тоді розмовляли вони між собою.