Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Нестяма 📚 - Українською

Читати книгу - "Нестяма"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нестяма" автора Богдан Жолдак. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 91 92
Перейти на сторінку:

— Ми познайомилися з тобою, пам’ятаєш? На вечорі. На врочистому вечорі випускників-медалістів у Жовтневому палаці культури.

Христина Свиридівна додає:

— Колишньому пансіоні шляхетних дівчат.

— А мені тренер мій плавання казе: Соню — ти — талант. У тебе в воді все виходить так все, наце в тебе мама — балерина вона, а не пілот вертольоту.

— Пам’ятаєш, ти сам до мене підійшов, Вово? В палаці?

— Мені всі пропонували йти в стрибки у воду тоді, а я післа у синхронне плавання я, в одиноцний розряд.

— То був чудовий вечір... Вечір для кращих випускників міста. Я була в такому бежевому платті.

— Але я тоді перший помітив тебе, — завважив Анатолій. — Це я штовхнув Вовку у бік.

— Мене тоді вони з ДеСеСа одразу взяли в збірну «Авангарду» ту, й ми поїхали й виграли область ми. Тренер тоді

мені при всіх і казе мені він: «Якби те не, Соню, то ми б і третього не взяли б ми місця ніколи».

— Я бачив тоді, так, саме тоді, тебе по телевізору, тепер я точно пригадую, так.

— Потім після свадьби ми вдвох поїдемо в Херсон ми, показимося насим батькам їм, потім заберемо ми мій кольоровий мій телевізор і привеземо його в Київ тоді, правда, Вово?

— Правда.

— Щоб нехай усі бацять кольори їх.

— Ти тоді підійшов до мене, підійшов, підійшов, підійшов! I спитав: «Дівчино, ви танцюєте степ?» Я сказала, що ні. Тоді ти сказав: «Нам пощастило, бо я — теж ні». Сказав! Сказав!

Гучномовець не втерплює:

— Пройшло п’ятнадцять хвилин...

Люся ляскає в долоні:

— Яка я дурна! Треба було брати Сенеку — і все. Чому я вирішила, що він у тебе вже є?

Відгукується лише Юра:

— I тоді б він опинився там же, де атлас, Цицерон і мої котлети.

— Я чомусь одразу уявила тоді степ. Я думала, що «степ» — це якийсь народний степовий танок. Я тоді ще не знала, що буває такий просто танець — степ, наче вальс. Хто знав, що це чечітка?

— Колись уся ця квартира... — замріюється Христина Свиридівна.

— ...і весь цей будинок... — осяюється Ніна.

— ...належав прабабці! Це вже я чув не раз. А тепер — він належить! Він належить — усім нам! — вигукує Володимир.

— А зі мною ти три роки зустрічався, доки одружився! — кидає Ніна.

— Мамо! Йди негайно сюди! — наказує голосом Юра на це.

— Ну що ти скажеш! За вами я знову проґавила «Клуб подорожей», — журиться бабуся в газету.

Володя бере у неї програмку:

— Так це ж програмка за минулий тиждень. Я гадаю — пора?

— Не минає п’ятнадцяти хвилин, — хрипить гучномовець.

Усі: гості, родичі, молодята ідуть на балкон, де накрито.

I розташовуються там, Христина Свиридівна сідає на чільному місці:

— Я хочу сказати. Сідайте. Я така рада, що все так добре закінчилося, що квартира наша залишається на місці. Що в нашу сім’ю увійшла Соня. Ти вже знайшла собі роботу?

— Ні! Я вирісила повертатися у великий спорт туди. Плавання синхронне — в нього велика перспектива така і майбутнє, як казав нам нас тренер плавання він.

— Гм, — не втримується Анатолій.

— Гм? — перепитує Володя.

Анатолій пояснює терпляче:

— А по-моєму, це — альтруїзм із боку Соні.

Демонстративно напивається.

Усміхається Соня до Вови:

— А ти мені таких слів не говорис їх, як Толя.

— У нас іще всі слова з тобою, Соню, попереду.

— Альтруїзм! Покинути все — заради спорту, це, ох... — напивається далі Анатолій.

— А як у вас, у Києві, з синхронізмом, є? Люблять тут його вони?

— Ох-х! — пояснює стогоном Толя.

Побачивши, що вже їдять, стара вирішує сказати:

— Я б іще хотіла сказати, що ця інтересна, молода, сильна дівчина...

Вова підливає Ніні:

— Це в мене — на все життя, Ніно. Коли я її вперше побачив по телевізору три роки тому — це був знак. А вона ще тоді — зовсім дитиною була. А де Юра?

— Він готує уроки.

— Поклич сина, — наказує батько.

— Він — спить.

— Жаль. — Зітхає Вова. — Я купив для нього ціле відро полуниць.

1 ... 91 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нестяма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нестяма"