Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Багряний рейд 📚 - Українською

Читати книгу - "Багряний рейд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Багряний рейд" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 89 90 91 ... 102
Перейти на сторінку:
class="book">— Тут я командую! Глохни! — і зиркнув на Кирю. — Покладь поки.

Той, блазнюючи, примостив колечко поверх купюр.

— Я ще там, у лісі, просік: ти не фраєр. Замашки — то понти, не туди їх приніс. Як знав, де мене шукати?

— Ось він привів, — Коломієць кивнув на Кирю.

— Не ліпи горбатого. Киря?

— Тітка шепнула. Назвався київським. Ми ж ніби чекаємо, Щербань, — протягнув той.

— Ти вгадав. Ще доба — і нас нема. Відсидітися треба, тут найменше шукатимуть. Під носом.

— Тактика знайома.

— В гробу я бачив твою тактику! — рявкнув Щербань. — До тітки тебе хто послав?

— Сам назвав мене матьорим, забув? Щось умію, дещо знаю. Давай про справи.

— У нас нема справ.

— Так давай будуть.

— Дєлюгу, може, приніс? І давай без «давай». Кажи, з чим прийшов.

— Нехай твої архаровці не ціляться в мене. За спиною теж стояти не треба.

— Вони робитимуть усе, що я скажу.

— Вірю. Скажи, хай стволи приберуть, я з миром.

— А якби з війною?

Коломієць промовчав. Він відчував — Щербань хоче ще щось сказати, не договорює, та чомусь стримує себе. Попри це Максим не шкодував: іншої, кращої ідеї в нього попросту не було, тому прийшов сюди й приймав правила.

Щербань знову кивнув.

Стволи опустилися.

— Киря, погуляй. Подивись там, поки ми з гостем побазаримо.

Восьмиклинка підкорився, поправив кепку, вийшов. Щойно за ним зачинилися двері, Щербань цикнув зубом.

— Кажи.

Коломієць прокашлявся.

— Нас обох шукають, так склалося. Уже наслухався про тебе, Щербаню. Тутешній, знаєш усі хованки. Навіть якщо тут хтось не захоче тобі помагати, на міліцію, тим більше — на армію, надії нема. Не захистять, не поставлять солдата біля кожного, хто тебе боїться. А ти одного разу прийдеш і покараєш, так?

— Дітей мною не лякають. То вже перебільшення. Хоча… Ти ж десь таке почув. Приємно знати, що поважають.

— Бояться.

— Хіба тільки мене?

— Теж факт. Але тоді, на станції, ти межу переступив. Була певна межа, я знаю. Сюди пришлють армію, якщо вже не прислали. За тобою. Скільки б вас не було, ви вже набридли.

— Хіба ти не такий?

— Не зовсім. Хоч ми в одному човні, я та мої люди так само в облозі. Виходить, ми можемо домовитися. Ворог спільний.

— Нічого не вийде, — відрізав Щербань.

— Ти до кінця дослухай.

— Якщо недовго. Не чую поки нічого цікавого.

— Ділову людину видно відразу. Дай зброю, Щербань.

Усе ж таки Коломійцеві вдалося його здивувати.

— Зброю?

— Не кажи, що не маєш десь арсеналу. Думаю, в тебе прихований навіть кулемет, і не один. Точно є гранати, вибухівка, автомати, набої.

— Хочеш воювати? Тут, у тилу?

— А ти хочеш вислизнути непомітно і без втрат, — парирував Максим. — Тебе поскубли, назад дороги нема, в разі чого розстріл на місці. Візьмуть — вирок іншим не буде. Тому виходу нема. Крім дати мені зброю.

— Де тут вихід?

— Сам сказав — ми почнемо невеличку війну. Маємо свій інтерес, перетягнемо все на себе. Вважай, прикриємо твій відхід. Поки солдатам не до тебе, роби ноги. Шанс реальний, подумай.

Поки говорив, Щербань вийшов з-за столу.

Щось у його реакції підказало: мав відповідь, навіть не знаючи, що почує. Ось і стриманість, так погано прихована.

— Тепер послухай мене, — повів Щербань, карбуючи кожне слово, ніби забивав цвяхи. — Я тебе ще тоді розкусив. Був би просто лягавий, який зібрав свою банду, ще нічого, могли б домовитись. Усяких бачив. Розказувати про все — Шахразада, чи як там її в біса, коні двине, замориться. Але ти з того боку, — він кивнув через плече. — Хай би ми тоді розійшлися краями, обом краще. Тільки ж я тобі ще в лісі на пальцях весь розклад дав: солдати мені тут не потрібні. Менти ловити замучаться, впріють, нічого не зроблять. Військо — інша, гірша справа. Візьмеш на себе, прикриєш мене? Почув. По зброю прийшов? Є, вгадав, як і все інше. Навіть кулемети з гранатами. Не тут, в іншому місці, але захований арсенальчик. Знаєш, чому я тобі й таким, як ти, його не дам? Бо ти — ворог.

— Твій?

— Краснопйорих! — вигукнув Щербань, наблизившись майже впритул, і це дало

1 ... 89 90 91 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Багряний рейд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Багряний рейд"