Читати книгу - "Диявол у Білому місті"

Олмстед мав й іншу причину хвилюватися через високі ціни на їжу. «У результаті, — писав він, — люди дедалі частіше братимуть харчі з собою, тож на території стане більшати розкиданого паперу та іншого сміття».

Нині надзвичайно важливим є, запевняв Олмстед, зосередитися на таких покращеннях, які, найімовірніше, додадуть блиску в тих розповідях, які люди повезуть додому. «Сьогодні найважливіше розробити гідну рекламу, сповнену піднесеного, заразливого ентузіазму, який би походив від дійсної краси й досконалості: питання не в тому, чи люди залишаться задоволеними, а в тому, в наскільки шаленому захваті вони перебуватимуть від того, що їм зустрінеться на виставці, і наскільки заразливим він буде».

Наприкінці листа Олмстед нагадував, що деякі очевидні хиби вимагають негайної уваги. Наприклад, гравієві стежки. «Ніде немає ані латочки гарного гравійного хідника, а прохідного практично нема на всій території виставки, — писав він. — На мою думку, скоріш за все, ні забудовник, ні інспектор, який стежить за тим, як той виконує свій обов’язок, ніколи не бачили хорошого, пристойного гравійного хідника й не мають уявлення, який той із себе повинен бути. Що не гаразд із вашими хідниками? — він пише «вашими», а не «моїми» чи «нашими», хоча за хідники відповідає саме його ландшафтне відділення. — У деяких місцях з їхньої поверхні стирчать шматки щебеню і каменюки, на які жодна дама, особливо в літньому взутті, не може безболісно наступити. В інших місцях матеріал на поверхні такий, що від навіть невеликої сирості стає слизьким, а отже, по ньому неприємно ходити; а також, якщо не дбати, бруд на ньому може закаляти взуття і сукню, що значно зменшує зручність хідників для дам». Подорож до Європи показала йому, що по-справжньому гарний гравійний хідник «має бути такий чистий і рівний, як підлога у вітальні».

Чистота на території також не відповідала європейським стандартам, як він і боявся. Усюди валялося сміття, а прибиральників було обмаль. На виставці потрібно вдвічі більше, зауважував він, і працювати їм слід ретельніше: «Я бачив папірці, що їх, вочевидь, змели з терас під кущі понад лагуною, — писав Олмстед. — Такі хитрі фокуси з боку того, хто прибирає тераси, мають каратися, як злочин».

Також його турбував гуркіт пароплавів, що їх Бьорнем, попри його постійні заперечення, пустив на водний простір виставки разом з електричними катерами. «Ті пароплави є дешевими, позбавленими краси, незграбними предметами, і вони настільки ж доречні біля того місця, що його люди звуть “Почесний двір” на виставці, наскільки доречна корова на клумбі».

Проте основним хвилюванням Олмстеда було те, що загалом у тій частині виставки, що розташована в Джексон-парку, просто не весело. «Можна побачити багато людей, втомлених і роздратованих екскурсійним обов’язком. Номером, який треба відбути, доки їхати додому. Юрба від цього має печальний вигляд, і слід вжити рішучих заходів, щоб це виправити».

Так само, як від початку Олмстед переймався створенням аури таємниці у своєму ландшафті, тож він наполегливо радив влаштовувати на перший погляд випадкові моменти чарівності й чудернацькі несподіванки. Концерти й паради — річ дуже гарна, тільки вони мають занадто «усталений чи заздалегідь розписаний» характер. Олмстед бажав саме «дрібничок… менш очевидно підготованих; менш офіційних, більш спонтанних і немовби випадкових». Він уявляв собі французьких духових музикантів, які грали б на Лісовому острові — і їхня музика линула б над водою. Хотів, щоб і на суднах, і на мостах розвішували китайські ліхтарики. «А люди в маскарадних костюмах і з бубнами, які б стрибали й танцювали, як в Італії? Та навіть продавці лимонаду допоможуть створити цікаве враження, якщо їх мальовничо вбрати; або продавці пиріжків і тістечок, які будуть одягнені, як кухарі — в шапочках з пласким верхом і в чисто-білому з голови до ніг?» Пізно ввечері, коли великі події в Джексон-парку відволікали людей від «Мідвею», «чи не можна кілька з різновидів наших “дикунів” — чорних, білих і жовтих, найняти за невелику платню, щоб вони ненав’язливо гуляли в народних костюмах серед юрби на Головному дворі?»

Коли Бьорнем читав лист Олмстеда, він, мабуть, подумав, що той геть утратив глузд. Бьорнем ці два роки повністю присвятив створенню монументальної краси, а тут Олмстед заповзявся смішити глядачів. Бьорнем хотів, щоб люди німіли з подиву й захоплення. А той пропонує танці з бубнами! Ніяких дикунів.

Ця виставка — місто мрії, але то була мрія Бьорнема. Усюди вона відображувала авторитарні риси його вдачі — від неймовірної кількості поліції до суворих правил не рвати квіти. Ніде це не виявилося настільки яскраво, як у забороні фотографувати без дозволу.

Бьорнем дав лише одному фотографові — Чарльзові Дадлі Арнольду — одноосібне право продавати офіційні знімки виставки, що дало Бьорнемові змогу контролювати ті світлини, які поширювалися усією країною. Це також пояснює, чому в кожному кадрі зазвичай перебувають виключно охайні, гарно вбрані люди з вищих класів. Ще одна особа отримала ексклюзивне право видавати напрокат відвідувачам фотоапарати «Кодак» — нову портативну фотокамеру, в якій не було необхідності складного налаштування лінзи й діафрагми. На честь виставки фірма «Кодак» назвала складану версію своєї популярної моделі № 4 «Columbus». Кожен, хто бажав взяти на виставку свій фотоапарат «Кодак», мав купити дозвіл за два долари — стільки далеко не кожен міг собі дозволити; у каїрських кварталах на «Мідвеї» треба було доплатити ще долар. Фотоаматор зі звичайним великим триногим фотоапаратом мусив сплатити десять доларів — приблизно стільки приїжджі з інших міст витрачали протягом цілого дня на ярмарку разом із ночівлею, харчуванням і вхідним квитком.

Попри всю одержимість Бьорнема деталями й контролем, усе ж одна подія на виставці не потрапила в його поле зору. 17 червня сталася невелика пожежа в Холодильному будинку — подібній до замку споруді в південно-західному куточку території, збудованій підприємством «Геркулес», яке спеціалізувалося на залізних виробах. Холодильний будинок виробляв лід, у ньому зберігалися продукти для виставки й ресторанів, а також у ньому працювала ковзанка — для відвідувачів, які бажають нових відчуттів