Читати книгу - "Моє зведене прокляття, Анастасія Соловйова"

— Ти справді зловживаєш? — запитую я, прибравши телефон. У повній тиші мій голос звучить несподівано дзвінко, так що Олена навіть здригається і швидко повертається до мене.

— Було таке, — чесно відповідає вона. — Але Світлана з Таєю люблять усе перебільшувати.

— Так, хоча...

— Слухай, Міко, пробач мені… За ту безглузду фотографію з Алексом, за щоденник, за Макара…

— Ну про щоденник нам давно треба забути. П'ять років минуло. А ось з Макаром ти дуже помилялася.

— У чому ж? — Оленка сідає навпроти і дме на гарячий чай. Я роблю теж саме. Блін, так хочеться їй про все розповісти! Ще й описати події з невеликим перебільшенням, щоб здивувати та шокувати її.

— Не важливо це, — кидаю в чай ​​ложку цукру. Розмішую методично. Розмова не клеїться. — А фотку ти даремно прислала. Алекс мені все пояснив. Він допомагав своїй колишній дівчині, але між ними нічого немає.

— Здається, я не можу повірити, що твій Алекс — насправді нормальний хлопець, — зізнається Олена.

— Та я постійно на нього скаржилася! Як ти ще могла про нього думати? До того ж він тебе відшив, — додаю наприкінці. Просто не можу втриматись.

Оленка киває. Начебто на мої слова не ображається, та й не злиться теж. Значить, вона не була закохана в Алекса. Це вже точно.

— Він хороший. Насправді дуже добрий. Але з чужими людьми часто поводиться як мудак. А п'ять років тому Алекс просто був байдужий до мене, натомість я будь-який його погляд занадто болісно сприймала. А він просто вважав мене зведеною сестрою, з якою у нього немає нічого спільного.

Ось говорила це — і не відчула гіркоти чи образи. Мабуть, я справді вчуся відпускати минуле. І не злитися на Алекса за те, що я страждала, а він весь цей час чудово жив без мене.

— У вас все серйозно? — цікавиться Оленка.

— Здається, так.

Подруга посміхається та киває. Вона щиро це робить, я не бачу на її обличчі негативних емоцій.

— Я рада за тебе.

— А як я за себе рада! Стільки років чекала, — теж усміхаюся. І більше не хочу згадувати ту ідіотську фотографію. На мить мені здалося, ніби ми з Оленкою повернулися на кілька тижнів назад, коли ми були справжніми подругами.

— Реальність перевершила твої очікування?

— О так! — киваю. — Реальність виявилася прекраснішою і яскравішою за будь-які фантазії.

Видно, що Оленка хоче поставити ще якісь питання, але стримується. А я поділилася б з нею різними цікавими подробицями. Тая зі Світланою — дуже хороші подруги, але я з ними ще недостатньо близько знайома, щоб говорити, наприклад, про секс.

— До речі, ти взагалі в людях не розбираєшся, — починаю я. — Макар виявився ще тим збоченцем і негідником.

— Тобто? — дивується Оленка.

Я розповідаю їй все, що знаю про Макара. Він уже не викрутиться, за попередні гріхи йому світить тюремний термін. І ніхто його відмазувати не поспішає, що мене шалено радує.

Оленку жахає моя історія. Вона кривиться від огиди, коли я говорю про те. як Макар переслідував мене і як щиро захоплювався моєю невинністю. Додаю трохи екшену в оповідання, закінчую на оптимістичній ноті — покидьку не вдасться уникнути покарання.

— Блін, а ти молодець, — захоплюється Оленка. — Я б дуже злякалася, якби за мною ходив мій колишній хлопець. Бр-р-р, аж холодно стало!

Вона бере кофту, і наша розмова не зупиняється на цьому, а дивом продовжується. Олена скаржиться на двох мужиків, які чіплялися до неї в клубі і збиралися затягнути до себе додому, потім хвалить Таю зі Світланою, бо вони сильно їй допомогли. Я підтакую, якось випадково про маму з вітчимом згадую, потім і про Алекса говорю. Але так, без подробиць, до них я поки що не готова.

Ми з Оленкою теревенимо близько години, поки двері нарешті не відчиняються і в квартиру не заходять дівчата.

— Що я тобі казала? — звертається Світлана до Таї. — Впораються вони. А ти не вірила.

— Довіряй, але перевіряй, — заперечує Тая.

Ми з Оленкою переглядаємося, а потім голосно і заливисто сміємося. Нам дуже пощастило з подругами.