Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

Рівень збудження доходив до позначки “Обережно, небезпечно”, але Андрій не поспішав переходити до серйозніших дій, йому ніби подобалася реакція мого тіла. Він відверто насолоджувався розтягуванням задоволення, а мені, навпаки, було вже нестерпно. Я настільки крутилася під ним, що збоку могло здатися, ніби у мене почався напад.

І це частково правда. Не пам'ятаю, коли востаннє відчувала таку пекучу потребу в оргазмі. Андрій що, користується феромонами? 

Не витримую тортур Андрія — беру його пружну збуджену плоть у руку і масажую вгору-вниз, щоб підготувати, але Заремський перехоплює мою руку.

— Я сам, — гарчить мені у вухо. — Терпи, Лисичко, я надто сильно сумував за твоїм тілом, щоб швидко потрахатись. Наберися терпіння.

І ці тортури тривають ще якийсь час, рівно до того моменту, коли я у напівнепритомному стані не відчула, як Андрій входить у мене. Повільно, ніби боїться зробити мені боляче, але дуже впевнено, тож я тільки можу стогнати від цих рухів.

Спочатку все спокійно, але потім він почав різко входити та повільно виходити, і від такого темпу мене ніби підкидає на матраці.

У квартирі тихо, тому мій стогін і видихи здаються такими гучними, що можуть розбудити весь будинок, але нам байдуже, ми рухаємося одне на одного, постійно цілуємося, чіпляємося руками й стискаємо одне одного.

Це добре, настільки добре, що навіть страшно. М'язи на спині у Заремського перекочуються у мене під долонями, і я вже готова кінчити, тільки глянувши на це видовище.

Він великий і сильний, його запах зводить з розуму. Ще трохи — і я зомлію.

Все на межі, вся ця еротика надихає та вимотує одночасно. Я навіть відчуваю, що так сильно напружую тіло у спробах схопити своє задоволення, що хапає судома: то за ногу, то за руку.

Не знаю, скільки це триває, але ми справді довгий час ковзаємо одне на одному. Андрій стискає мої стегна з такою силою, що завтра залишаться синці. Він з жадібністю цілує мою шию, що засмокти мені забезпечені, але це все неважливо у порівнянні з тим, що моє тіло буквально просить про помилування.

Щоразу, коли я вже ось-ось готова звільнити тіло від напруги, Андрій ніби відчуває це і ніби навмисне змінює темп і нахил, і оргазм йде від мене кудись убік, а я не можу, не витримую. Все, чого я так сильно жадаю — це бути розчавленою від найбільш, мабуть, довгоочікуваного фіналу. Але ніхто не збирається так просто мені подарувати його.

— Андрію, будь ласка, — благаю я.

— Що, Лисичко, що ти хочеш? — важко дихає він.

— Я хочу кінчити, — жалібно прошу я. — Будь ласка, будь ласка, будь ласка.

— Ти повернешся до мене? — продовжуючи ковзати всередині мене, питає Андрій.

Його питання цілком зрозуміле, і за будь-яких інших обставин я б сказала, що подумаю, але тут все занадто. Емоції б'ють через край, і мій мозок давно перестає розуміти адекватно, тому я нічого не можу вдіяти, а лише кричу “Так” настільки голосно, наскільки дозволяє ця ситуація.

Мій колишній чоловік перехоплює мою відповідь і цілує. Пристрасно, з силою прикладається до мого рота. Його язик владно командує у мене в роті, викликаючи цілий табун мурашок по тілу.

Заремський знову змінив темп, але поцілунок зіграв мені на руку, бо я відчуваю, як напруга між ніг здіймається і моє тіло починає літати.

Таке відчуття, ніби приємна судома сковує все, що знаходиться у мене нижче пояса, я стогну ще голосніше, адже тільки так можу допомогти випустити цю напругу зі своїх легенів.

Мозок давно у відключці. Андрій продовжує плавно рухатися у мені, все надто казково та безхмарно. Оргазм проходить по тілу, як товарний поїзд, не залишивши на мені жодного живого сантиметра. 

Боже, це просто чудово. Як узагалі я могла жити без цього? Без цього чоловіка, який настільки вміло поводиться з моїм тілом?

Мені здається, я стала легкою, як пір'їнка, і ніхто й ніщо в цей момент мене не цікавлять. Я ніби заново народилася, і це ще більше підтверджує той факт, що всі ці роки я була не з тим чоловіком, хоч і неприємно, що зробила Алексові боляче.

Через кілька секунд Андрій приєднується до мене, і його теж трясе від приємного фіналу. Ми як двоє голодних.

— Боже, ти неймовірна, мені здається, що я як під наркотиком, все надто чудово, — захекано промовляє він. — Таке відчуття, ніби я бачу іскри.

Ми обоє сміємося, адже я чудово розумію, про що він каже.

Андрій відкидається на інший бік від мене і голосно видихає. У кімнаті начебто працює кондиціонер, але спекотно настільки, що я обливаюся потом.

Не пам'ятаю, коли востаннє ми настільки були ненаситними одне до одного, можливо, лише на початку стосунків. Але мені важко згадати, адже тоді Андрій вводив мене у світ сексу. Він мій перший чоловік, і мені не було з чим на той момент порівнювати, але після стосунків з Алексом розумію, що Заремський прекрасний, як не крути. Такої первісної пристрасті я не мала без нього.

— Іди до мене, — підтягує мене до себе. Сил чинити опір немає, та й бажання, в принципі, теж. Розумію, що це все безглуздо і немислимо, але я не можу заперечувати, що з ним мені краще, ніж без нього.

Провина за біль Алекса десь шепоче на задвірках моєї свідомості, але до біса цю провину, до біса моє сумління, мені хочеться бути щасливою і кохати, а не бути комусь зобов'язаною за щось. Я хочу все забути, а стукіт серця Андрія чудово відволікає від усього.