Читати книгу - "Червоний Голод. Війна Сталіна проти України"

Ці жінки вижили, але водночас втратили частину себе. Речі, які вони могли успадкувати від своєї матері, що поєднали б їх з минулим, персні та ювелірні прикраси, котрі вони могли б носити самі або подарувати своїм дітям чи онукам, — усе це було втрачено назавжди. Історія, культура, неперервність передачі сімейних реліквій та власне ідентичність також були зруйновані голодом — їх довелося принести в жертву, щоб вижити.

13

Наслідки

Вже половіє жито,

В нього ж сторчма волосся:

Адже до хліба дожити

Небагатьом вдалося.

Ночі, пекельні ночі!

Він не засне до ранку...

Потім приходить мати

І промовляє з болем:

— Сину, пора вставати.

Сонце зійшло над полем.

Нам не лежиться в могилі,

Мертвим не до спочинку:

Хто ж колосочки милі

В полі догляне, синку?

Микола Руденко, «Хрест», 1976[1066]

Навесні в українському селі усіма барвами вирує життя: садки вкриті білим вишневим цвітом, заквітчані червоними тюльпанами, повсюдно пробивається молода зелена трава, а в полі чорніє родюча земля. Лише годину їзди від Києва й села мають настільки провінційний вигляд, що дуже непросто уявити їх свідками великих історичних подій. Дороги густо встелені вибоїнами та калюжами, деякі хиткі підсобні будівлі і досі вкриті солом’яними стріхами. Біля кожного будинку є город, можна побачити вулики, курей, а сараї — повні реманенту.

Саме навесні 1933 року голод в Україні досяг свого апогею. І все ж таки відгомін історії не можна не помітити — достатньо лишень придивитися: широкі поля колись належали колгоспам, а біля порослих чагарником кладовищ стоять пам’ятники жертвам голоду, встановлені вже після розпаду СРСР. На околиці села Вінницькі Стави Київської області, де закінчуються хати й починаються безмежні поля, мешканці села спорудили пам’ятник жертвам голоду. Через хрест, вирізаний в центрі чорної гранітної плити, скільки сягає око, стелиться пшеничне поле, а на самому пам’ятнику напис: «В пам’ять жертвам Голодомору 1932–1933 рр.». У сусідніх Гребінках на місці масового поховання жертв голоду в 1933 році височіє курган з хрестом. Спочатку про це поховання ніби забули, але в 1990 році впорядкували та встановили хрест.

На північ, у селі Барахти, неможливо обминути меморіал: велика скульптура скорботної матері стоїть на перехресті в центрі села. Поряд зі скульптурою на чорних гранітних дошках викарбувано список жертв. Цей перелік розкриває страшну правду та водночас і приховує її. Прізвища повторюються — свідчення того, що від голоду вимирали цілі родини. Але імена часто пропущено, бо інколи померлих просто не встигали записувати або їхні імена вже забули:

Бондар Оверко

Бондар Йосип

Бондар Марія

Бондар 2 дітей

Пропущені імена вказують на глибшу проблему. Навіть за найкращих умов було б дуже важко порахувати всіх чоловіків і жінок, які померли при дорозі, біля залізничних станцій або на вулицях міст. Районні органи реєстрації не змогли б взяти до уваги й зробити підрахунок усіх, хто поїхав або втік, чи навіть дізнатися про дітей, котрі якимось дивом вижили в сиротинці далеко від дому. До всього й система політичного устрою більш ніж ускладнила цю справу. Хоча підрахунок померлих вели і в 1933 році, режим (як буде пояснено в наступному розділі) згодом змінив записи про смерть від голоду по всій Україні. Це було зроблено з метою приховати сам факт голоду, а в 1937 році згорнули цілий перепис населення саме через ті показники, котрі він оприявнив.

Через усі ці причини підрахунки чисельності померлих різняться: від десятків тисяч до двох, семи чи навіть десяти мільйонів. Проте в останні роки команда українських демографів проаналізувала всі цифри, що подавали з районів та областей до Харкова та Москви, й запропонувала кращі відповіді.[1067] Виходячи з того, що «причини смерті на деяких свідоцтвах фальсифікували, але кількість зареєстрованих смертей ніхто не змінював», вони спробували встановити вірогідну цифру «надсмертності», що означає число людей, які померли понад очікувану кількість померлих в цей період. Демографи також врахували «дефіцит народження», тобто кількість народжень, котрі через голод не відбулися порівняно з тим, що очікували.[1068] Завдяки їхній копіткій праці, зараз узгодженими є дві цифри: 3,9 мільйона загиблих, або прямих втрат, і 0,6 мільйона ненароджених, або непрямих втрат. Разом це становить 4,5 мільйони життів. Ці цифри включають усіх жертв, незалежно від того, де вони померли — біля дороги, у в’язниці, в сиротинцях, братських могилах біля станцій — і базуються на кількості людей, котрі жили в Україні до і після голоду.

Загальна чисельність населення республіки в цей час сягнула 31 мільйона людей. Прямі втрати склали близько 13 відсотків від загальної кількості осіб.[1069] Переважна більшість жертв — серед сільського населення: з 3,9 мільйона смертей 3,5 мільйони — це селяни, і 400 000 — містяни. Понад 90 відсотків смертей сталися в 1933 році, більшість людей померли у першій половині року, зокрема в травні, червні та липні.[1070]

Водночас ці цифри оприсутнюють глибинні проблеми. Наприклад, статистика показує дуже різке падіння середньої тривалості життя в 1932–1934 роках серед усіх груп. Напередодні 1932 року середня тривалість життя чоловіка в місті при народженні була від 40 до 46 років, жінки — від 47 до 52 років. Тривалість життя для сільських чоловіків коливалась від 42 до 44 років, жінок — від 45 до 48.

Натомість українські чоловіки 1932 року народження, як у селі, так і в місті, мали середню тривалість життя лише 30 років. Жінки того ж року народження могли очікувати на середню тривалість життя в 40 років. Для народжених у 1933 році ці цифри ще більш приголомшливі. Жінки, народжені цього року в Україні, у середньому проживали 8 років. Чоловіки 1933 року народження доживали в середньому до 5 років.[1071] Ця надзвичайна статистика вказує насамперед на дуже високий рівень смертності серед дітей того ж року народження.

Нові статистичні методи також розкривають цікаві факти про цей же період у Росії. Вони свідчать, що порівняно