Читати книгу - "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"

прозу. Його перший роман Stern здобув широке схвалення критики та читачів й створив йому репутацію автора саркастично-гумористичної прози (термін «чорний гумор», який часто застосовується до прози Фрідмана, був винайдений ним самим). Потім були інші романи: A Mother’s Kisses, The Dick, About Harry Towns, Tokyo Woes, The Current Climate та A Father’s Kisses. Проте Фрідман не лише романіст, його оповідання, видані в збірках Farfrom the City of Class, Black Angels і Let’s Hear It for a Beautiful Guy, мали великий успіх у читачів, а п’єси Scuba Duba та Steambath ставилися на Бродвеї. Також він написав роман «Книга життя самотнього хлопця» та кілька кіносценаріїв. Нині живе разом із дружиною в Лонг-Айленді.

Якщо тебе відпустили, ти вільний

У віці тридцяти семи років містеру Кеслеру видалили камінь із жовчного міхура, який налякав його ледь не до смерті, і після одужання він дав зарок прожити своє життя в найкращій формі. Він записався до місцевого спортзалу Віка Тенні[162] та півроку ходив туди через день, пропустивши лише три заняття через азійський грип. Коли одне із занять прийшлося на переддень Йом-Кіпуру, найсвященнішого дня єврейського року[163], містер Кеслер, який зазвичай дотримувався важливих релігійних свят, сказав дружині: «Я вже відчуваю потребу в цих заняттях — моє тіло прямо-таки прагне їх, як наркотиків. Це як ліки, й коли я пропускаю одне заняття, то стаю дратівливим і жахливо почуваюся. І хай це найважливіше свято, я маю йти сьогодні ввечері. Це передбачено релігією: якщо ти хворий, тебе відпускають зі синагоги. Так сказано в одному із псалмів».

Місіс Кеслер була жінкою з глибокими релігійними переконаннями, але з дуже недостатньою формальною освітою. Внаслідок цього її чоловік міг попихатися нею, не вдаючись до посилань на незрозумілі релігійні документи. Оскільки він згадав псалми, можливість контраргументів виключалася, і їй залишалося тільки сказати: «Гаразд, якщо там так сказано…».

Решту дня містер Кеслер присвятив здебільшого безцільному сновиганню по дому. Чотирирічний син спитав його: «А бувають добрі пірати?». На що він відповів: «Я не налаштований розмовляти про піратів». Коли стемніло й настав час їхати до спортзалу, містер Кеслер сказав дружині: «Ну добре, в псалмах цього немає, але є десь у релігії, та й немає жодного значення, що це таке важливе свято. Якщо вже тебе відпустили, ти вільний. Це стосується і Дня Колумба[164], і Дня народження Вашингтона, а якщо япошки знову нападуть на Перл-Гарбор, то тобі теж пробачать відсутність у синагозі. І насправді це загалом особливо стосується Йом-Кіпуру».

Містер Кеслер зібрав свою спортивну сумку, й дружина провела його до машини. «Це все якось незрозуміло», сказала вона.

«Дурниці», — сказав містер Кеслер.

Він відчинив дверцята автівки. «Гаразд, я визнаю — я не дуже впевнений. Мені вже став уявлятися ескадрон старих рабинів, які шастають вулицями й записують імена євреїв, що прямують до спортзалу. Коли на залізниці пролунав свисток, мені здалося, що це баранячий ріг[165], а вітер сьогодні нагадує стогін тисяч вмираючих учасників спротиву в гетто. Але я маю поїхати — навіть якщо просто трохи потренуюся й не піду до парної лазні. Шкода, що це Йом-Кіпур, і я визнаю — це мене трохи бентежить, але якщо вже тебе відпустили, то відпустили. На Йом-Кіпур чи хоч на подвійний Йом-Кіпур».

Містер Кеслер сів за кермо, а його маленький син прокричав із вікна: «А велетень знайде тебе, якщо ти сховаєшся?».

«Є речі важливіші за велетнів», — сказав містер Кеслер, вирулюючи з під’їзної доріжки в ніч.

За п’ятнадцять хвилин він припаркувався біля спортивного залу й побіг усередину. Коли він пробігав повз біляву адміністраторку, вона гукнула йому: «А де ваша дружина?», й містер Кеслер відповів: «Вона була тут лише раз, і ви, чорт забирай, чудово знаєте, що її стегнам вже ніщо не допоможе. Навіщо питати мене про це кожного разу?».

В роздягальні він зняв свій одяг і віддав його Ріко — крихітному черговому, який висякав носа й сказав: «Я застудився, але я радий. Застуда — це добре. Хлопці ходять сюди, щоб позбутися застуди, а я радий, що вона в мене геть увесь рік. Коли в тебе застуда, ти весь час піклуєшся про себе, а це добре».

Містер Кеслер сказав: «Я ніколи нічого вам не казав раніше, бо знаю, що вас вважають таким собі чарівним старозавітним типом, але ви ідіот. Мати застуду — це недобре. Краще її не мати. Ніколи. Я хочу тут швиденько потренуватися і мерщій додому, тож у мене немає часу на ці дурниці».

Нагорі, в тренажерному залі, на підлозі у незграбній позі лежав худорлявий чоловік, неприродним рухом піднімаючи одну гантель. «Знаєте, що це? — спитав він. — Це тут найкраща вправа — для м’яза, на який ніхто не звертає уваги. Він прямо посеред руки, ось — бачите? Його функція — виштовхувати решту м’язів. На початку це не дуже сильно позначається на тілобудові, але поступово решта м’язів виступає, й ти починаєш виглядати, як горила».

«Сьогодні я не маю часу для нових вправ, — сказав містер Кеслер. — Я лише заскочив ненадовго. До того ж мені не подобається таке тіло, як у вас».

Містер Кеслер виконав кілька вправ для розігріву, а потім узяв пару легких гантелей для підкачування біцепсів. До нього підійшов гарний і дуже спітнілий широкоплечий молодий чоловік. «Уф, — сказав він, — ну й натрудився ж я! А коли мені було шістнадцять, я важив лише 110 фунтів, тож сказав собі: “Я маю виглядати ось так”. І кожного вечора, після роботи на татовій заправці, став піднімати важкі речі в нашому гаражі, аж поки й справді не став виглядати класно, а потім, пізніше, прийшов сюди. Я присягнувся, що більше ніколи не виглядатиму, як нікчема».

«Чому ви вирішили, що ця історія така захоплююча? — спитав містер Кеслер. — Я чув її тисячу разів. Гадаю, ви й мені її розповідали, і я до кінця життя не бажаю її більше чути».

«Яка муха вас укусила?» — спитав красунчик.

«Я заїхав трохи потренуватися, а не слухати якісь