Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

Я мовчки кивнув Дангору, даючи свою згоду. Відповідати банальним «добре», просто не хотілося, до того ж Варлакс мав рацію, я дійсно ловив гав, замість того аби допомагати.

Тим часом на імпровізованій арені починався завершальний раунд. Гнорл усвідомивши, що повністю оточений і вибратися у нього немає шансів, наважився на останню самогубну атаку, обравши жертвою найнебезпечнішого супротивника.

Припавши до землі, він, немов жаба, різко розпрямив останні чотири кінцівки, і зі швидкістю реактивного снаряда стрибнув на Леворда.

Красиво, але безрезультатно. Перед Левордом миттєво постає стіна сірого серпанку. Саме вона в підземеллі ристалища зупинила кулю ящера. Тварюка з хлюпаючим звуком вдаряється в неї. Удар серця гнорл перебуває, немов у невагомості. Потім, серпанок піддається і тварюка все ж продирається крізь нього, але повністю втративши набрану швидкість.

Леворд не дає гнорлу схаменутися. Протикає одне зі щупалець своїм посохом-списом і навалюється зверху. Супротивник робить судомну спробу вирватися й альбіносу ледве вдається втримати його. Але другої спроби в гнорла вже не було, захисник навалюється на нього зверху, остаточно притискаючи тіло до землі, а в цей час Алія відсікає кінцівки.