Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

Аріель.
Серце калатало так, що віддавалося у вухах глухими ударами. Мої жахіття ніби ставали переді мною жахливою стіною реальності. І цього разу Лео не обійме мене і не скаже, що він тут.. Що він поруч.

— Дивлюся, ти не надто зраділа нашій зустрічі, — він скривив губи у кривій усмішці, його темні очі виблискували холодним вогнем.

— Що ти тут робиш? — мій голос зірвався, і я змусила себе зробити ще один вдих, намагаючись утримати рівновагу.

— Прийшов забрати своє, — він повільно зробив крок уперед, і лише тепер я помітила плями на його рукавах.

Кров?

Холод пробігся по шкірі.

— Де моя мати?

Він усміхнувся ще ширше, але ця усмішка була невиразною, моторошною.

— Запізно, Аріель. Твоя матуся гралася у великі ігри, а ось розплачуватись доведеться тобі.

Я задкувала назад, поки спиною не вперлася в стіл.

— Якщо ти її зачепив…

— Що? — він нахилив голову, ніби справді зацікавився. — Що ти зробиш?

Моє серце стислося від страху, але гнів піднімався всередині, пульсував у венах, затьмарював усе інше.

— Ти не отримаєш того, що хочеш, — видихнула я.

— О, повір, я вже отримав достатньо. Але справа навіть не в цьому, Аріель. Ти маєш розуміти одну просту річ…

Він нахилився ближче, його голос став отруйним шепотом:

— Ти ніколи не контролювала цю гру.

Я відчула, як по спині пробіг холод.

— Чого ти хочеш? — мій голос зірвався, але я намагалася триматися впевнено.

— Розплати.

— Розплати? — я не розуміла, про що він говорить.

— Ти маєш заплатити, — його пальці різко зімкнулися на моєму горлі, позбавляючи мене повітря.

— За що?! — я спробувала вирватися, розтиснути його пальці, але він був надто сильним.

Його очі палали ненавистю.

— Я втратив усе! Усе! Через таку, як ти! — отрута капала з його вуст, поки я хапалася за останні крихти повітря.

Раптом він штовхнув мене, змусивши впасти спиною на стіл. Дерево вдарилося мені у хребет, але біль не порівняти з жахом, що скував мене зсередини. Девід навис наді мною, його погляд ковзнув униз.

Мені було страшно.

Не за себе.

За дитину.

Лео не знав, що я тут. Ніхто не знав. Цього разу мене ніхто не врятує.

— Маленька розумниця знала перед ким розсувати ноги, — його голос став огидним, зміїним шипінням. — Ще й залетіла… дуже вдале рішення.

Його рука опустилася на мій живіт.

Біль.

Я закусила губу, щоб не закричати, але серце вистукувало такий шалений ритм, що, здавалося, ось-ось вирветься з грудей.

— Прибери руки! — мій голос тремтів, але в ньому ще жеврів виклик.

Девід лише нахилив голову, вдаючи здивування.

— Чому ж так грубо? Я просто хотів переконатися, що всередині справді нове маленьке життя… і що воно може зникнути так само легко, як з’явилося.

Мене кинуло в жар.

Ні.

Я не можу дозволити йому…

— Буде шкода, якщо ця дитина не народиться, — продовжив він, натискаючи сильніше.

Я різко відсунулася, впиваючись нігтями йому в зап'ястя.

— Відвали від мене!

Його рука стиснула мою щелепу, примушуючи подивитися йому в очі.

— Боляче? — він усміхнувся, і в його погляді запалився божевільний вогонь. — Це тільки початок. 

Двері коридору гримнули. Гучний звук змусив Девіда різко озирнутися. Я відчула коротку хвилю надії і скористалася моментом, щоб вирватися, але його пальці знову стисли моє зап'ястя.

Водій.

Я видихнула, думаючи, що все закінчилось. Але Девід вийняв пістолет… Мені перехопило подих, коли пролунав постріл. Мій крик вирвався сам собою, розриваючи напружену тишу.

— Ідіот, — він вилаявся, хмурячись, — то на чому ми зупинилися? — Девід знову повернувся до мене, його очі сяяли холодним божевіллям.

Кров стигла в жилах, серце нестерпно калатало, коли я бачила, як він спокійно наводить дуло пістолета на мій живіт.

— Якщо ти не хочеш, щоб така сама участь чекала і тебе, доведеться грати за моїми правилами, — його голос був наповнений отруйним задоволенням.

Я не могла відвести погляду від його рук, від зброї, якою він так легко розпоряджався. Все всередині мене стискалося від жаху.

Він кивнув у бік столу. Я перевела погляд і побачила чорну коробку. Камера. Запис уже йшов.

— Для мене все скінчено, це очевидно, але варто навчити Блейк-Грейвса знати своє місце, — його губи розтягнулися у хижій усмішці.

Мене пройняв холодний піт. Я не могла допустити, щоб це сталося.

— Не треба… — мій голос зірвався на шепіт. Я знала, що благання нічого не змінять, але в мені ще залишалася якась безглузда надія, що це просто гра, що він хоче налякати мене, а не…

— Чш… Ти ще навіть не почула, у яку гру ми зіграємо, — він нахилився ближче, його подих обпік мою шкіру.

— Чого ти хочеш? — хрипко запитала я, хоча кожною клітиною тіла розуміла, що не хочу знати відповіді.

Він провів пальцем уздовж моєї щелепи, змушуючи мене здригнутися від огиди.

— Ти дуже вміла, чи не так? — його голос був спокійним, ніби він розмовляв про щось буденне. — Зараз ти розсунеш ці ніжки для мене, і ми запишемо неймовірне відео для твого чоловіка.

Мене вдарило хвилею нудоти. Я сіпнулася, намагаючись вирватися, але Девід силою притиснув мене до столу, немов я була його власністю.

— Ти… ти збожеволів! — у моєму голосі бринів страх і лють водночас.

Його пальці ковзнули до коміра моєї сукні.

— Чесно кажучи, ти не зовсім у моєму смаку, — він знизав плечима, його байдужість була нестерпною. — Та й вагітних я ще не трахав. Хоча… ні, здається, Кетрін була вагітна, коли ми переспали востаннє. Вона була ще та шльондра.

Я перестала дихати.

Мати Лео.

Моя свідомість не хотіла приймати почуте. Я завжди знала, що Девід — чудовисько, але це… це було навіть гірше, ніж я могла уявити.

Його пальці зім’яли тканину моєї сукні. Внутрішній холод паралізував моє тіло, паніка сковувала кожен мій подих.