Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

— Ти робиш величезну помилку… Не треба…

— Блять, просто заткнись, — удар прийшовся на мою щоку, різкий, болючий, такий, що на мить потемніло в очах.

Голову відкинуло вбік, в роті відчувся металевий присмак крові. Я спробувала вирватися, але він повалив мене на стіл із новою силою, вириваючи тканину моїх колготок.

Тільки не це…

Я хотіла закричати, але він затиснув мій рот рукою, забравши навіть цю можливість. Його вільна рука грубо смикнула залишки тканини, а пальці прослизнули під білизну.

Мене нудило.

Сльози текли гарячими доріжками, але я не могла навіть ковтнути повітря. Все тіло сковував страх, свідомість намагалася вирватись із цієї реальності, сховатися від жаху, що ось-ось мав поглинути мене.

Раптом…

Постріл.

Девід здригнувся, завмер, а потім його тіло різко хитнулося вбік. Його хватка ослабла, і я з усією силою відштовхнула його від себе.

Ще один постріл.

Його очі широко розплющилися, губи сіпнулися, ніби він хотів щось сказати, але з рота вирвалася лише кривава піна.

Девід повалився на підлогу.

Я не могла поворухнутися. Серце калатало так голосно, що заглушувало все інше. Коліна підкосилися, і я впала на підлогу, судомно хапаючи повітря.

Це було занадто.

— Чорт, нам потрібно відвезти тебе в лікарню!

Я підняла голову, не вірячи своїм очам.

Джеймс.

Дядько Лео. Той самий чоловік, який ненавидів мене всіма фібрами душі… врятував мене?

Я спробувала підвестися, але різкий, нестерпний біль у животі прошив мене наскрізь.

— Ні… Ні, ні…

Я опустила погляд.

Кров.

Вона стікала по моїх ногах, розтікаючись темною плямою по підлозі. Усвідомлення, що я втрачаю свою дитину, вибило останнє повітря з моїх легенів. Я зашипіла, хапаючи себе за живіт, немов могла стримати те, що вже почалося.

— Боже… Ні… Будь ласка…