Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Шляхи свободи. Зрілий вік 📚 - Українською

Читати книгу - "Шляхи свободи. Зрілий вік"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шляхи свободи. Зрілий вік" автора Жан-Поль Сартр. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 90 91 92 ... 100
Перейти на сторінку:
поглядом, він не міг ні зневажати себе, ні забути за себе. Він хотів померти, а натомість існує, вперто змушує себе жити на світі. Та йому хотілося б померти, він думає, що хотів би померти, він думає, що думає, що хотів би померти… Та є один спосіб.

Він промовив це уголос, і до нього підбіг офіціянт.

— Ви гукали мене?

— Так, — неуважно сказав Даніель. — Це вам.

Він кинув на стіл сто франків. Є один спосіб. Спосіб усе владнати! Він випростався і хутко попрямував до виходу. «Пречудовий спосіб». Він посміхнувся: він завжди тішився, коли випадала нагода гарно пожартувати з себе.

XVII

Матьє тихо зачинив двері, трохи піднявши їх на завісах, щоб не зарипіли, потім поставив ногу на першу сходинку, нахилився і розв'язав шнурок. Груди його торкалися коліна. Він скинув черевики, взяв їх у ліву руку, випростався і поклав правицю на поручні, піднявши погляд на блідо-рожевий туман, що висів у сутінках. Він уже не засуджував себе. Він помалу піднімався у темряві, пильнуючи, щоб не рипіли сходинки.

Двері до кімнати були прохилені; він пхнув їх. Всередині все було просякнуто важкими пахощами. На ліжку сиділа жінка, вона дивилася на нього й усміхалася — то була Марсель. Вона була зодягнута в прегарний білий халат з позолоченим поясом і ретельно нарум'янилася, вигляд у неї був урочистий і радісний. Матьє зачинив двері і завмер, опустивши руки, йому аж подих перехопило від нестерпної розкоші буття. Він тут, тут він розцвітав, поруч із цією усміхненою жінкою, геть зануреною в цей запах хвороби, цукерок і кохання. Марсель відкинула голову і лукаво зиркнула на нього крізь приплющені повіки. Він усміхнувся у відповідь і пішов сховати черевики до стінної шафи. Напоєний ніжністю голос видихнув у його спину:

— Милий мій…

Він хутко обернувся і притулився спиною до шафи.

— Вітаю, — тихо відказав він.

Марсель підняла руку до скроні й поворухнула пальцями.

— Вітаю, вітаю!

Вона підвелася, обняла його за шию і поцілувала, просунувши язика в його рот. На повіки вона наклала голубі тіні, в коси була заколота квітка.

— Тобі гаряче, — сказала вона, ніжно проводячи долонями по його потилиці.

Вона дивилася на нього знизу вгору, трохи відкинувши голову і висовуючи кінчик язика поміж зубами, схвильована і щаслива, вона була прегарна. В Матьє аж серце стислося, коли він подумав про незугарну худорбу Івіш.

— Ти така весела, — сказав він. — а вчора по телефону мені здалося, ніби в тебе кепський настрій.

— Ні, просто я була дурненька. Та сьогодні все добре, навіть дуже добре.

— Як ти провела ніч?

— Спала як убита.

Вона знову його поцілувала, і він відчув на своїх губах оксамитовість її вуст, а потім гарячу, швидку і голу плоть, її язик. Він м'яко випручався з обіймів. Під халатом вона була гола, він бачив її прегарні перса і відчув у роті солодкавий присмак. Вона взяла його за руку і потягла до ліжка.

— Сядь біля мене.

Він сів. Вона і далі тримала його руку в своїх долонях, раз по разу незграбно стискаючи її, і Матьє здавалося, ніби тепло цих долонь піднімається йому аж під пахви.

— В тебе так гаряче, — озвався він.

Вона не відповіла, вона поїдала його очима, вуста її були розтулені, на обличчі смиренний і довірливий вираз. Матьє покрадьки простяг ліву руку біля живота і застромив її до кишені штанів, щоб дістати цигарки. Марсель перехопила цю руку і неголосно скрикнула:

— Ох! Що це в тебе з рукою?

— Порізався.

Марсель випустила праву руку Матьє і вхопила ліву; вона перевернула її, неначе млинець, і почала уважно розглядати долоню.

— Але ж пов'язка страшено брудна, може бути зараження! Там набилася грязюка, звідки вона?

— Упав.

Вона поблажливо засміялася.

— І порізався, і впав. Бачили ви такого недотепу! Але що ж ти накоїв? Зачекай-но, поміняю тобі пов'язку, бо з цією далі вже ніяк.

Вона розбинтувала руку Матьє і похитала головою.

— Яка ж погана рана, де це ти її доскочив? Зайвого хильнув чи що?

— Та ні. То було вчора увечері, в «Суматрі».

— В «Суматрі»?

Широкі бліді щоки, золоті кучері, завтра, завтра я підніму для вас коси.

— Це Борисова витівка, — відказав Матьєю. — Він придбав ножа і почав дражнити мене, мовляв, у мене не вистачить духу вгородити його собі у долоню.

— А ти, звичайно ж, відразу і вгородив. Ні, ти геть з глузду з'їхав, сердего мій, ці дітлахи скоро верхи на тобі їздитимуть. Погляньте лишень на цю бідолашну скалічену лапу.

Долоня Матьє непорушно лежала в її гарячих руках; рана була огидна, з темним гнійним струпом. Марсель поволі підняла руку Матьє до обличчя, глянула уважно на неї, а потім зненацька нахилилася і смиренно припала вустами до рани. «Та що це з нею?» — подумав Матьє. Він пригорнув її до себе і поцілував у вухо.

— Тобі добре зі мною? — поспиталася Марсель.

— Авжеж.

— По тобі цього не видно.

Замість відповіді Матьє усміхнувся. Марсель підвелася і пішла до шафи по аптечку. Вона обернулася до нього спиною, звелася навшпиньки і підняла руки, щоб дістати до верхньої полиці; рукави ковзнули вниз. Матьє дивився на ці оголені руки, які він так часто пестив, і колишні бажання знову поворухнулися в його серці. Марсель повернулася до нього з незграбною моторністю.

— Дай-но лапу.

Вона полляла спиртом маленьку губку і почала промивати рану. Він відчував на своєму стегні тепло так добре знайомого тіла.

— Лизни!

Марсель простягла йому стьожку пластиря. Він висолопив язик і слухняно лизнув рожеву тканину. Марсель наклала пластир на рану, взяла стару пов'язку і якусь мить тримала її кінчиками пальців, розглядаючи її з веселою відразою.

— А що мені робити з цією гидотою? Викину я її в сміття, коли ти підеш.

Вона хутко перев'язала йому руку чистим бинтом.

— То це Борис почав тебе дражнити? І ти розчикрижив собі руку? Старий дітвак, їй-богу! А він теж таке зробив?

— Та ні, звичайно, — відказав Матьє.

Марсель зареготалася.

— Він обвів тебе круг пальця!

Вона затиснула в зубах шпильку і почала обіруч роздирати бинт. Із шпилькою в зубах вона сказала:

— А Івіш теж там була?

— Коли я порізався?

— Еге ж.

— Ні. Вона танцювала з Лолою.

Марсель заколола пов'язку шпилькою. На сталевій головці залишилося трохи помади.

— Ну, ось! Готово. Ви гарно повеселилися?

— Так собі.

— В «Суматрі» добре? Знаєш, що я хочу? Щоб ти колись мене туди повів.

— Але ж це стомить тебе, — невдоволено сказав Матьє.

— Та бодай раз… Влаштуємо собі справжнє свято, ми ж

1 ... 90 91 92 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шляхи свободи. Зрілий вік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шляхи свободи. Зрілий вік"