Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

Потім ми вийшли на кам'янисту потріскану височину; просуватися ставало важко: ми часто губили слід. «Отут, — подумав я, — ми зженемо його десь в улоговині». Але плями крові, вже не такі яскраві, вели нас дедалі вище повз валуни та скелі, поки не згубилися біля крутого виступу. Видно, звідси самець подався вниз. Піднятися вище, через вершину пагорба, він не міг: виступ був надто стрімкий. Іншого шляху в нього не було — тільки вниз. Але кудою він спустився, якою ущелиною? Я послав тубільців обстежити три можливі шляхи, а сам видряпався на виступ, сподіваючись помітити самця згори. Спочатку вони не виявили ніякого сліду, та ось вандеробо-ма-сай крикнув, що нижче праворуч бачить кров. Ми зійшли крутим спуском і теж побачили кров на скелі й потім знаходили трохи загуслі краплі аж до самої луки. Я підбадьорився, побачивши, що він пішов униз. А на луці, у високій, по коліна, траві вистежувати самця знову стало легко: він животом терся об травинки, і якщо самі сліди можна було побачити, тільки згинаючись у три погибелі й розсуваючи траву, то кров на траві видно було відразу. Але вона вже позасихала й позапікалася, і я зрозумів, що ми надто забарилися біля виступу, куди він нас завів.

Нарешті слід перетнув русло пересохлого струмка неподалік від місця, звідки ми вранці вперше побачили луку, і вивів нас на майже безлісу кручу протилежного берега. Небо було безхмарне, й спека добряче давалася взнаки: не просто пекло, а нестерпним тягарем давило на голову, та й страшенно хотілося пити. Нестерпна спека ще не так діймала, як отой тягар у голові.

Геррік кинув по-справжньому йти по сліду, й тільки коли ми з М'Колою зупинились, він з театральними жестами хвалився й своїми успіхами, показуючи знайдені невідь-де бризки крові. Він волів не займатися важкою працею, а відпочивав, час від часу дратуючи нас своїми нападами. З вандеробо-масая було мало пуття, і я сказав М'Колі, щоб він бодай дав тому нести важку рушницю. Брат Римлянина явно не був мисливцем, а красунин чоловік не особливо переймався цією справою: він, видно, теж навряд чи коли полював. Висушена сонцем земля була тверда, кров позапікалася чорними плямами й патьоками на низенькій траві, і поки ми повільно йшли по сліду, брат Римлянина, Геррік і вандеробо-масай один за одним поспинялись і посідали в холодку під поодинокими деревами.

Сонце пекло нестерпно, а що доводилося йти зігнувшись, то незважаючи на носовик, який прикривав потилицю, в голові мені боляче гупало.

М'Кола йшов по сліду неквапливо, зосереджено, увесь поглинутий цією справою. Його неприкрита лиса голова блищала від Поту, а коли піт заливав очі, він зривав пучечок трави і, тримаючи його то в одній, то в другій руці, зганяв ним піт з лоба і з лисого чорного тім'я.

Ми повільно плентали далі. Я завжди запевняв Старого, що я досвідченіший слідопит, ніж М'Кола, але тільки тепер зрозумів, що досі, мов Геррік, тільки корчив із себе слідопита, випадково знаходячи загублений слід, — тепер, коли сонце нещадно пекло, обдаючи нас потоками розжареного проміння, коли відшукувати слід доводилось на сухій і твердій землі, де плямка крові перетворюється на сухий чорний пухирець, майже непомітний на стеблинці, коли наступну почорнілу плямку знаходили часом ярдів за двадцять від останньої і один залишався біля попередньої, поки другий знайде наступну і по-Тім обидва йшли далі обабіч сліду, показуючи один одному кров стеблинками, щоб не говорити зайвих слів, а, втративши слід, нишпорили довкола, намагаючись не згубити з очей останньої плямки, і робили один одному знаки руками; коли й своїм пересохлим ротом не міг мовити й слова, а спечне марево тремтіло над землею і я насилу розгинався, щоб переповила затерпла шия, — я зрозумів, що М'Кола куди кращий від мене і як людина, і як слідопит. «Треба сказати про це Старому», — подумав я.

Тут М'Кола вирішив пожартувати з мене. Мені в роті так пересохло, що я ледве міг говорити.

— Бвана, — звернувся до мене М'Кола, коли я випростався й відкинув голову назад, щоб розпрямити шию.

— Що?

— Віскі? — спитав він, простягуючи мені флягу.

— Поганець! — відказав я по-англійськи, а він захихотів і потрусив головою.

— Хапана віскі?

— Лиходій! — відповів я мовою суахілі.

Ми рушили далі, і М'Кола ще довго тряс головою, вдоволений своїм жартом; а невдовзі ми знову зайшли у високу траву й знаходити слід стало легше. Ми перейшли порослу рідколіссям місцину, яку вранці бачили з пагорба й, зійшовши по сліду вниз, знову поринули в високі трави. Тут я помітив, що, коли приплющити очі, видно слід через траву, де пробивався самець, розсуваючи високі стебла, і, на подив М'Коли, швидко пішов уперед, більше не шукаючи слідів крові. Та незабаром ми знову вийшли на кам'янисту місцину, порослу низькою травою, й розшукувати слід стало ще важче.

Тут самець втрачав мало крові: певно, сонце й гаряче повітря підсушили його рани, і тільки зрідка траплялися дрібні зірчасті бризки на камінні.

Геррік наздогнав нас, зробив кілька своїх, блискучих знахідок — у вигляді кривавих плямок — і всівся під деревом. Під другим деревом притулився бідолашний вандеробо-масай, що вперше й востаннє виконував роботу зброєносця. Під третім розташувався Дід, обвішаний рушницями та іншим причандаллям; поруч нього, мов якийсь чорний символ, лежала голова антилопи. Ми з М'Колою повільно, через силу посувалися по довгому кам'янистому схилу, потім вийшли на сусідню луку, де-не-де порослу деревами, перейшли її й побачили довге поле, з купами великого каміння в кінці. Посеред цього поля слід зовсім пропав, і ми пронишпорили, кружляючи на місці, години зо дві, поки врешті знову не виявили бризки крові.

А знайшов їх Дід біля каміння, за півмилі від нас. Він пішов туди, зміркувавши по-своєму, куди міг податися самець. Атож, наш Дід показав себе справжнім мисливцем!

Ми повільно пройшли ще з милю твердим кам'янистим грунтом. І вже не бачили, куди йти далі. На твердому грунті не лишалося слідів, а крові ми ніде не знаходили. Кожен почав висловлювати своє припущення щодо того, де міг подітися самець, але край був завеликий. Одне слово, нам не щастило.

— Нічого не вийде, — сказав М'Кола.

Я випростався й пішов у холодок під великим деревом. Тут було