Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

Порядок у нас був такий: старалися встати до світанку, щоб зварити чай, потім нав'ючити тварин і виїхати, коли стане видно. Йшли 5–6 годин, іноді 8-10, зважаючи на місцевість, зупинялись, де корм був кращий, а намети ставили по кругу, вхід робили з внутрішнього боку, щоб злодії не мали змоги пробратися непомітно до кого-небудь.

У деяких прочан були собаки, які стерегли вхід до намету свого господаря. Приблизно раз на тиждень робили дньовку, вибираючи місце з доброю травою, щоб підкормити яків і самим відпочити.

Треба ще сказати, що міняють верблюдів на яків тільки ті прочани, які йдуть у Лхасу влітку в мокру погоду, а ті, що йдуть взимку, можуть іти туди і на верблюдах. Корма на Тібетському нагір'ї взагалі погані. В мокрих місцях росте густо трава бухачирик, що означає сила яка; у неї стебло дуже тверде, а м'яка головка невелика. Це майже те ж, що наш дерису (чий), але тільки останній росте на сухих місцях, а той на сирих, яких там багато, і старі яки і верблюди його не можуть жувати і худнуть. Тому в далеку путь у Лхасу треба вибирати молодих тварин.

Місцевість в Тібеті взагалі дуже нерівна, багато гірських пасом, а також рік і річок, грязьких місць на солончаках і на берегах рік, де тварини грузнуть, багато бродів, де треба вибирати мілкі розливи по рукавах, щоб не підмочити в'юки. Є високі перевали; особливо запам'ятався один, який називається Убаші-хайрхан, тобто милостивий убаші (мирянин з духовним обітом). Справжньої назви його не вимовляють, щоб не розгнівити духів. На перевалі, звичайно, велике обо — купа каміння і різних дарунків — ганчірок, кісток, хадаків, рогів яків, а, йдучи мимо, прочани неодмінно палять благовонне куриво.

На одній ночівлі до нас прийшов старик і дуже просив купити у нього мішечок солі, який він приніс з собою, або обміняти його на м'ясо, борошно, чай, цзамбу. У нас із собою була сіль, і ми запитали, чому він торгує нею, у прочан з Монголії сіль завжди є. Тоді він нам розповів про таку подію: «Я жив у Цайдамі і дізнався, що в Лхасі сіль дуже ціниться. Захотів нажити на цьому гроші. Поблизу мого улусу є солоне озеро, і в сухий час сіль осідає. Я назбирав її багато і повіз у Лхасу; нав'ючив сіллю сорок баранів, виміняв на додаток до своїх ще-інших на коня і корову. Кожний баран може везти на собі пуд солі, і провезти її нічого не варто, він сам кормиться по дорозі, а у Лхасі можна вигідно продати сіль і баранів, адже там і лам, і прочан багато, і всім потрібні і м'ясо, і сіль. От я і погнав своїх баранів з вантажем солі по горах в Тібет. Дісталися ми добре до цієї долини, де ви стоїте. А вночі випав глибокий сніг; справа була на початку зими. По глибокому снігу баран і без вантажу йти далеко не може, а сніг покрив усю траву і вже не танув. І всі мої барани загинули з голоду. Сіль я всю зібрав. Я міг би потім іти в Лхасу пішки, та чи багато на собі понесеш? От я і живу тут поблизу в своєму наметі і продаю прочанам сіль. Коли розпродам всю сіль, піду додому пішки і принесу трохи грошей».

Відкрилася широка панорама гір Тібету.

Здивувались ми цій людині і запитали, чи давно з ним трапилась ця біда. І він сказав, що ось вже четвертий рік живе самотньо недалеко від великого шляху. Навчився робити ластки і ловити тарбаганів, птахів, збирає дику цибулю і головки сарани, зимові запаси піскух.

От, Хомо, чим іноді закінчуються такі витівки. А чим закінчиться історія з моїм сином, я ще не знаю. До Лхаси вже не так далеко, днів 20 або 15. Вчора ми зустріли тут прочан, які поверталися додому; декілька з них були з Урги і обіцяли віддати мого листа в російське консульство для пересилки тобі. От я і сидів вчора цілий вечір і складав це послання, скільки встиг написати. Наступне надішлю вже з Лхаси».

Третього листа я одержав досить скоро після другого, його привезли монголи торгоути Юлдуса, які доставили листа консулу в Кульджу.

«Дорогий Хомо Капітоновичу! Посилаю листа з нашими торгоутами, що повертаються додому. Заживатися тут у них немає засобів, вони побували у головних храмах, поклонились далай ламі і вирушили додому. Тому я не встиг багато написати. Розповім тільки про місто Лхасу.

Дійшли ми до нього в серпні місяці, коли було ще жарко. Край тут теплий, але дощовитий. Місто побудоване на ріці Уйчу, що означає серединна ріка. Вона тече з заходу на схід по широкій долині, з обох боків високі гори. Серед долини невелика гора, і на вершині її і на південній стороні стоїть місто. На вершині головні храми і монастирі, високі кам'яні будинки насаджені тісно один на одного і поряд майже без дворів. Від них кам'яні східці спускаються вниз до підніжжя гори, де також багато будинків, але простіших, жилі подвір'я і прості будинки, є також на два або три поверхи, місцями невеликі сади і дерева Між ними вулиці, часто криві, вузькі і брудні, не бруковані. Будинки здебільшого з сирої цегли, але нижній поверх викладений часто з кам'яних плит, а на горі всі будинки кам'яні в декілька поверхів, але красивих будов, дзвіниць і башт з куполами, як в російських містах, або мінаретів, як у мусульман, зовсім нема. Більша частина будинків має внутрішній двір і з нього східці на верхні поверхи, так що знадвору на верх не попадеш, хіба що через вікна. Дахи всі плоскі. На вулицях багато канав для відведення води, тому що під час дощів з головної гори стікає в місто багато вбди і деякі вулиці перетворюються в ручаї, а на площах і подвір'ях утворюються озерця. Квартири в будинках здебільшого з однієї або з двох