Читати книгу - "Грот афаліни"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На нерівній кам'яній стіні горіла електрична лампочка. Гумовий чорний провід висовувався біля стіни з води і ліз угору до лампочки, як ліана. Сяяла лампочка, як дивовижний казковий плід, від неї розліталися на всі боки міріади тонесеньких і болючих промінчиків-голок. Вона освітлювала широку площадку. І висіла ця лампочка, виявляється, на протилежній стіні нового, третього гроту-відгалуження.
«Чому ж я не бачив її з Храму і з Водоспадного? Як повернуті входи в них до цього, третього гроту?» — думав Янг, підпливши до освітленої площадки і схопившись за берег однією рукою. Другою затуляв очі, залишивши тоненьку щілинку між пальцями. Розгледів спочатку щось нагромаджене і прикрите рогожею — праворуч від лампочки. Потім вирішив оглянути всю площадку по черзі. «Невже тут бувають люди?! Може, й тепер вони є, але заховалися?» Повертав голову якомога далі праворуч і ліворуч, щоб побачити, що діється за межами площадки, і не міг нічого розгледіти — чорнота. Невідомо було, чи далеко вправо простягається площадка і закуток-ущелина, в яку не запливав, не обмацував. Ліворуч від товстого гумового проводу теж угадувався затемнений прогин. Стеля над площадкою проглядалася, вона була невисока, перекошена до центру печери.
Обережно на колінах і руках виліз на площадку, повільно встав, слухаючи, як стікає з одягу вода і, розбігаючись, шарудять клешнями краби. Деякі — бовть, бовть — падали у воду, деякі затаювалися у виямках, виставляючи очі-перископики. Янг незграбно шльопав ластом, і коліна тремтіли від хвилювання. Додибав до прикритої купи, смикнув рогожу. Одразу почувся металевий брязкіт, із дзенькотом зсунулася під ноги така сама черпалка, як і ті, що носили в зубах дельфіни у дельфінарії. Усіх черпалок на купі Янг налічив десять. Підняв ту, що впала, навіщось постукав нігтем об днище. Не із заліза зроблена, не дуже важка, а на задньому бортику — напівкруглий виріз.
Ланцюг замкнувся… Ті золотошукачі на озері, довгий Піт з компаньйоном мають відношення і до печери. Дельфінів Судзір теж не так собі навчав: не басейн думав чистити, а щоб могли черпати на дні моря або тут, у печері, породу, виносити наверх. Усе робилося за одним планом! Компанія Піта отруїла і Малу, і дельфінів покрала, запроторила сюди. Злочинці, справжнісінькі злочинці!.. Табір на березі моря, обгороджений дошками, що його колись роздивлявся з Амарою, теж їхній. Може, стоїть якраз над входом у печеру.
«А той бовдур-офіцер завалився до Крафта: «Ми все оглянули в таборі Піта… Немає в них дельфінів, немає загородок у морі». Сказав би краще, що й не пробував шукати… У самісіньке їхнє гніздо потрапив… Ух, аби тільки вибратись! Накрили б тут усіх, як горобців ночвами…» Хотів уже шубовснути з площадки у воду, пливти якнайдалі звідси, щоб десь заховатись. Але розсудливість взяла гору: «Зараз же тут нікого немає. Бо нагорі глибока ніч. Сплять усі в таборі». Тільки в такий час Янг і може плавати безкарно. А вдень — ховатися. Тільки де? Коли вони з'являться тут з електричними ліхтарями, то знайдуть одразу. А під водою довго не всидиш. «А чому й ні? Засвітять, а я упірну… Одведе вбік — вирину… Ні, краще зразу шукати вихід звідси… Куди веде цей провід?»
Янг повів очима від самого гака, забитого у щілину в стіні, на якому висів кінець провода з лампочкою, і донизу. Провід і справді зникав під водою, а не йшов біля поверхні у прогин, у темряву. Постояв біля провода нагнувшись, спробував навіть потягнути за нього. Він майже не піддавався. Янг сів знову.
Вихід з печери під водою, туди веде провід. Навіть у їхній лагуні на Біргусі були невеликі гротики серед рифів. Зверху нічого не побачиш, а пірнеш і… «Цікаво, чи глибоко знаходиться вихід з печери? І скільки треба пливти під водою, щоб вибратися в море? І потрібний ще буде час, щоб піднятися на поверхню… О, якби на все вистачило хвилини дві-три! Можна було б пірнути одразу. Але ж там ще повинна бути загородка або сітка від дельфінів. Якщо вдасться її швидко ліквідувати, то й дельфіни зможуть вибратися. Учепитися за Діка і… Разів у три-чотири швидше буде…»
Ліхтар! Хтозна-що віддав би за ліхтар! Без нього як без рук. А якби ще був і акваланг, то й зовсім добре було б. Зостався акваланг десь у озері, а запасні балони біля озера.
«Що там тепер Натача робить, Абдула? Перелякав я їх своїм зникненням… Вирішили, що загинув… І я на їхньому місці так би подумав…»
Краби, побачивши, що їх більше ніхто не лякає, посміливішали, полізли з води на берег, повиповзали з ямок. Під лампочкою вже їх зібралося багато, ніби грілися на сонці.
«А що я робив би на місці Натачі? — прикидав Янг. — Комусь одному треба добиратися на Рай, сказати про все Раджу. Бідолашний Радж!.. Бідолашна Натача!.. Як їй пережити все це, як розказати Раджеві?» — Якось само подумалось, що добиратися до Раджа буде Натача. Вона сміливіша й рішучіша і плаває добре.
Праворуч від Янгових ніг і вправо від провода, який ішов під воду, щось білувате повільно погойдувалося коло _берега, іноді не в лад з водою, іноді затемнювалося, зникало. Там було чути шарудіння крабових клешень, якийсь скрегіт. Але це не дельфіни скрипіли, дельфіни повільно курсували на межі повних сутінків і напівсутінків, притискувалися більше до входів у Храм і Водоспадний грот. Янг лінувався вставати й дивитися, над чим бенкетують краби. Він відчув мляву насолоду від нерухомості.
«Які ноги!.. Кісточки пооббивані, зідрані… А скільки подряпин і синяків!..» — Підтягнув штанину на тій нозі, де все ще відчував сліди зубів. Ось вони, знаки… Прокусів не було, видно тільки два ряди плямок-синяків, навіть шкіра здерта на тих місцях. «Залізна хватка… За шириною рядів — не малюкова робота. Найімовірніше — Дікова… А може, Єви або Бели. Єва — мати Джейн. А котра мати Бобі? Здається, Дора… Перший
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грот афаліни», після закриття браузера.
