Читати книгу - "Хроніка заводного птаха"

— Дякую. Піду, — сказав я.

— До речі, як у тебе з пошуком роботи? — спитав дядько.

— Ще не знайшов. Правду кажучи, я не дуже її шукаю. Куміко працює, я пораюся дома. Якось зводимо кінці з кінцями.

Дядько начебто над чимось задумався, а потім сказав:

— Матимеш проблеми — дай знати. Може, чимось зараджу.

— Дякую. Коли що, прийду за порадою, — відповів я. І на цьому розмова скінчилася.

Я збирався подзвонити в ту дядькову ріелторську фірму, розпитати про дім і людей, які тут до мене проживали, але врешті-решт відмовився від такого наміру, бо вважав його безглуздим.

І пополудні дощ і далі безшумно мжичив. Усе навколо стало мокрим — дахи будинків, дерева в саду, земля. На обід я з’їв суп із банки разом з тостом. І до самого вечора пролежав на дивані. Хотів піти за покупками, але згадав про пляму — і полінився вийти з дому. Пожалів, що поголився. У холодильнику ще залишилося трохи овочів, а на полиці — кілька банок консервів. Був ще рис і яйця. Небагато, але прожити днів два-три можна.

На дивані я майже ні про що не думав, а читав, слухав касети з класикою, байдуже поглядав на дощ, що сипався на сад. Здатність мислення опустилася до найнижчого рівня — видно, я перенапружив мозок, коли так довго просидів на дні темного колодязя. Як тільки я намагався про щось думати, голову схоплював тупий біль, ніби її стискали м’якими лещатами. А при спробі що-небудь пригадати всі м’язи і нерви скрипіли. Здавалось, я став Залізним Дроворубом із «Чарівника країни Оз», заржавілим від нестачі мастила.

Раз у раз я вставав і йшов до ванної, щоб у дзеркалі подивитися на пляму. Вона нітрохи не змінилася — ні розміром, ні кольором. А ще я помітив, що не поголився до кінця — на верхній губі залишилося волосся. Я забув про нього, коли, виголюючи праву щоку, побачив пляму й запанікував. Довелося ще раз умиватися гарячою водою, намазатися кремом і поголити залишки щетини.

Поглядаючи не один раз на своє відображення в дзеркалі, я згадав, що сказала по телефону Мальта Кано: «Скажімо, людина не може безпосередньо бачити свого обличчя. Доводиться покладатись на відображення в дзеркалі. Емпірично вірити в те, що відображення правдиве. Будьте обережними». На всякий випадок я пішов у спальню і поглянув на себе в трюмо, перед яким Куміко зазвичай одягалася. Пляма нікуди не ділася. Отже, дзеркало ні в чому не винне.

Крім плями, інших аномалій на собі я не виявив. Виміряв температуру — нормальна. За винятком того, що я, цілих три дні проголодувавши, майже не мав апетиту і раз у раз відчував нудоту — видно, це було продовження її приступів, які мучили мене в колодязі, — мій організм був у повному порядку.

Друга половина дня пройшла тихо. Без телефонних дзвінків, без листів. Ніхто не показався на доріжці, сусідів також не було чути. Коти по саду не пробігали, птахи не літали і не співали. Іноді сюрчали цикади, але не так наполегливо, як завжди.

Перед сьомою я відчув, що трохи зголоднів, а тому приготував просту вечерю з консервів та овочів. Послухав вечірні новини по радіо, чого давно не робив — у світі нічого особливого не відбувалося. Загинули на автомашині молоді хлопці — на автостраді когось невдало обганяли і врізалися у стіну. Поліція веде розслідування у справі, пов’язаній з видачею незаконних кредитів начальником відділення одного великого банку та його підлеглими. Якийсь хлопець прямо на вулиці вбив молотком тридцятишестирічну домогосподарку з Матіди. Та все це відбувалося десь в іншому, далекому світі. А в моєму лише падав дощ. Безшумно, тихо.

Коли стрілки годинника показали дев’яту, я перебрався з дивана на ліжко, дочитав розділ у книжці, погасив світло і заснув.

Мені щось снилося, та раптом я прокинувся. Сну я не міг пригадати, але, здається, було в ньому якесь напруження. Тож коли я розплющив очі, серце несамовито калатало. У кімнаті все ще панувала темрява, і я не міг згадати, де я. Минуло багато часу, поки збагнув, що я у себе дома, на ліжку. На будильнику — початок третьої. У колодязі погано спалося, за незрозумілим циклом — то невідомо коли засинав, то раптом прокидався. Як тільки я прийшов до тями, захотілося в туалет. Бо перед сном випив пива. Якби була змога, хотілося ще раз лягти й заснути, але не було іншої ради — я сів на ліжку і несподівано торкнувся рукою шкіри когось, хто лежав біля мене. Однак особливо не здивувався. Бо на цьому місці завжди спала Куміко, і я до цього звик. Та враз я згадав: Куміко вже немає! Покинула мене. Поряд спав хтось інший.

Я рішуче ввімкнув лампу в узголів’ї. І побачив Криту Кано.

13

Крита Кано розповідає далі

Крита Кано, повернувшись до мене, спала гола-голісінька, без ковдри. Видніли груди гарної форми, рожеві соски, чорний лобок під плоским животом, схожий на заштриховану частину ескізу. Біла шкіра блищала так, ніби дівчина щойно народилася. Нічого не розуміючи, я вп’явся в неї очима. Вона спала, звівши докупи коліна й підігнувши під себе ноги. Розкуйовджене волосся закривало половину обличчя, а тому її очей я не бачив. Та, здається, вона спала міцно, бо навіть коли я засвітив лампу при узголів’ї, вона нітрохи не ворухнулась, дихала тихо й рівно. Ясна річ, сон мене остаточно покинув. Вийнявши з шафи легку літню ковдру, я прикрив нею дівчину. Погасив лампу і пішов у піжамі на кухню, щоб посидіти трохи за столом.

Після того я згадав про родимку. Торкнувся щоки — усе ще відчув на ній невеликий жар. У дзеркало не дивився, бо все одно було ясно, що пляма нікуди не ділася. Така штука просто так за одну ніч не зникне. Як розвидниться, можливо, доведеться пошукати в телефонному довіднику найближчого дерматолога. Та коли лікар мене спитає, звідки вона, на мою думку, взялася, що я відповім йому? «Я майже три дні просидів у колодязі? Ні, з роботою це ніяк не пов’язане. Просто мені захотілося подумати, і я вирішив, що колодязь для цього підходить найкраще. Ні, їжі з собою не брав. І