Читати книгу - "Хранителі"

— Бачу, — відповів Лем, якому не хотілося чути всі ці жахітні деталі.

Чоловіки з кримінальної лабораторії застебнули мішки. Цей звук продзвенів у спекотному липневому повітрі, немов ланцюжок із крижинок.

Бокнер промовив:

— Спершу ми подумали, що, можливо, Тренкена зарізав якийсь маніяк. Час від часу з’являється божевільний убивця, який полює на своїх жертв у лісі, а не на вулицях. Тому ми подумали… спочатку він їх зарізав, а ці рани — справа тварин-падальників, уже коли хлопець був мертвий. Але тепер… ми не впевнені.

— Я не бачу крові на землі, — трохи здивовано промовив Кліфф Соамз. — Зазвичай її буває багато.

— Їх убили не тут, — сказав Бокнер і продовжив звітувати: — Жінка, двадцяти семи років, Рут Казаваріс, також із Ґлендейла. Також страшні укуси та порізи. Її горло…

Знову перебивши його, Лем запитав:

— Коли їх було вбито?

— Поки що нема результатів криміналістичної експертизи, найімовірніше, це сталося вчора пізно ввечері. Гадаємо, що трупи принесли сюди, бо на вершині їх простіше знайти: тут проходить популярний туристичний маршрут. Але їх знайшли не туристи, а регулярний пожежний патруль. Пілот подивився вниз і побачив на голому хребті розпростерті тіла.

Ця височина над каньйоном Боулдера розташовувалася за 55 кілометрів на північно-північний захід від піку Джонстона, де 18 червня молоді туристи заховалися від Аутсайдера у мікроавтобусі і стріляли в нього з «браунінга» 32-го калібру. Це трапилося двадцять вісім днів тому. Напевно, Аутсайдер рухався на північно-північний захід, покладаючись винятково на інстинкт. Без сумніву, йому доводилося обходити непрохідні каньйони, тому в цій гористій місцевості він пройшов загалом від 100 до 150 кілометрів, тобто проходив близько чотирьох кілометрів за день. «Чим же це створіння займалося весь інший час, коли не йшло, не спало і не полювало?» — подумалось Лему.

— Ви, напевно, бажаєте глянути, де їх вбили, — сказав Бокнер. — Ми знайшли те місце. І лігво.

— Лігво?

— Чортів барліг, — промовив один із лісничих.

З часу прибуття Лема та Кліффа поліцейські, лісничі й криміналісти поглядали на них із підозрою, проте Лема це не дивувало. Місцева влада завжди сприймала їх із підозрою і цікавістю, бо тут не звикли, щоб такий могутній федеральний орган, як АНБ, приїжджав у їхню тмуторокань і брав справи під свою юрисдикцію. Втім, таке траплялося рідко. Але тепер він зрозумів, що їхня цікавість була іншого характеру і значно сильніша, ніж зазвичай, і за мить Лем уперше відчув їхній страх. Вони знайшли якийсь барліг і зрозуміли, що тут справа значно незвичніша, ніж ті, у яких раптово з’являються представники АНБ.

Лем і Кліфф були в костюмах, краватках і лакових черевиках. Звичайно, такий одяг ніяк не годився для прогулянки каньйоном, але вони не були проти, тож лісничі повели їх. Двоє поліцейських, криміналісти та один із трьох лісничих залишилися біля трупів, а шестеро чоловік почали спускатися вниз. Вони пройшли вузькою канавою, вимитою дощами, а тоді потрапили на оленячу стежку. Спустившись вниз каньйону, вони повернули на південний схід і пройшли близько кілометра. Незабаром Лем спітнів і вкрився пилюкою, а на його шкарпетки та штанини поначіплялися колючки.

— Ось тут їх убили, — промовив Бокнер, виводячи їх на галявину, оточену віргінськими соснами, тополями та іншою рослинністю.

На білуватому піску та вигорілій на сонці траві темніли величезні плями крові.

— А ось тут ми знайшли лігво, — сказав один із лісничих.

Це була вузька печера біля підніжжя стіни каньйону завглибшки десь метрів із три і завширшки метрів шість. Від місця вбивства — не більше десяти кроків. Вхід у печеру мав два метри завширшки, але був доволі низький, тому Лем нахилився, щоб увійти. Проте, опинившись усередині, він зміг випростатися, оскільки до верху було високо. В печері стояв неприємний запліснявілий запах. Світло пробивалося сюди крізь вхід і вимиту водою півметрову дірку в стелі. Але попри це в печері було темно і градусів на двадцять прохолодніше, ніж у каньйоні.

Бокнер пішов з Лемом та Кліффом. Джонсон відчув, що інші залишились біля трупів не тому, що у печері буде тісно, а через острах.

Бокнер увімкнув ліхтарик і посвітив навколо, розігнавши одні тіні й змушуючи інші метатися по стінах на подобу кажанів, зігнаних зі своїх місць.

В одному кутку із сухої трави хтось спорудив на піщаній долівці сяку-таку подобу лежака заввишки 15–20 сантиметрів. Поряд стояло оцинковане відро з відносно свіжою водою, принесеною, мабуть, із найближчого струмка. Без сумніву, його поставили там, щоб можна було попити серед ночі.

— Він був тут, — тихо промовив Кліфф.

— Так, — згодився Лем.

Він інтуїтивно здогадався, що це Аутсайдер зробив собі таку постіль; крім того, у печері досі відчувалася його незрима присутність. Лем дивився на відро, розмірковуючи, де Аутсайдер міг його взяти. Найімовірніше, по дорозі з Банодайна він вирішив, що йому таки слід знайти якесь лігво і зробити своє життя у дикій природі комфортнішим. Напевно, він вдерся у якусь стайню, сарай чи порожній будинок і вкрав відро й інші пожитки, які Бокнер зараз освітлював ліхтариком.

Плісирована фланелева ковдра на випадок холоду, попона. Лем зауважив, як акуратно була складена ковдра і покладена у вузьку нішу в стіні біля входу.

На одній «полиці» із ковдрою лежав ліхтарик. Аутсайдер чудово бачив у темряві. Це була одна з вимог, над якою працювала доктор Ярбек: хороший генетично модифікований воїн повинен бачити у темряві, наче кішка. В такому