Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

— Для кого це? Навіщо?

Потім підвівся, пройшовся по рубці керування і сів знову, затиснувши скроні руками.

В нього нестерпно боліла голова. Боліла так, що аж очі вилазили з орбіт; хотілося не те що кричати, а вити, битись об стінку, пустити собі кулю в лоба, аби тільки урвати муку. Цього болю не могли вгамувати жодні ліки. Але якби кінчалось на цьому, Проут терпів би та ще й богу дякував би. Найстрашніше починалось пізніше, коли, знесилений, він падав на ліжко і даремно ждав сну. Секунди розтягувались у хвилини, хвилини — в години. І отак кілька діб! А думки! Кляті думки не давали спокою ні на мить. І одна з них, найстрашніша, так і чиргикала по мозкові: «Божевільний! Божевільний!»

Ні, це не було хворобливе самонавіяння: саме так починали — і скінчили в божевільні — три його старші брати. Безневинні нащадки гірко розплачувались за гріхи своїх розпусних предків.

Яка зла іронія долі: майже всі Проути були не тільки обдаровані, а навіть талановиті!

Були… Зараз лишився тільки один, та й той приречений.

Він утік сюди, на «Зорю Кейз-Ола», від дівчини, яку нестямно любив. Утік, щоб не зробити її нещасною, щоб не стала вона матір'ю дітей-виродків.

Страждання не озлобило Проута, навпаки, він присягнувся віддати своє життя для щастя людства. І, як багато хто в Монії, спокусився на облесливі обіцянки «Братства Синів Двох Сонць». Його завербували вже тут, на «Зорі». Врятування інженера Айта, каторжника БЦ-105, було першим завданням новому членові «Братства».

Проут уже давно замислив знищити штучний супутник Монії, добре знаючи, навіщо його будують. На щастя, він вчасно зрозумів справжні наміри «Братства» і не поділився ні з ким своїми планами.

Як тимчасовий шеф-інженер «Зорі» і кваліфікований фахівець з радіоелектроніки, Проут свого часу зумів прокласти такі лінії керування і так їх замаскувати, що ніхто на світі не зумів би їх виявити. Хто б догадався, наприклад, що оці кнопки на пульті — звичайнісінькі кнопки, якими вмикають вентилятори, нагрівники та інші побутові пристрої, — якщо їх натиснути ОДНОЧАСНО, викличуть негайний вибух усіх ста двадцяти водневих бомб штучного супутника?!

Проут підвівся, підійшов до пульта, його рука була вже піднялась. Але потім він хитнув головою: ні, треба таки написати листа коханій, що жде його повернення.

Проут зробив крок до стола. І раптом у нього все попливло перед очима. Він ще не знав, що це — кінець, що серце не витримало перенапруження і вже не працює. Засліплений, приголомшений, інженер кинувся до пульта, гарячково намацував кнопки.

Але пальці вже не корились. Тіло безвільно зсунулось додолу. Ще якась мить — і інженер Проут перестав жити.

Не вистачило кількох секунд. І ось пливе у космічному просторі величезний тороїд, заряджений ста двадцятьма водневими бомбами. Причаїлись ракети. Вони — неживі; сховані в них електронні мозки нездатні міркувати. Кожна з ракет давним-давно націлена на одне з міст Союзу Комуністичних Держав і тільки чекає на зашифрований сигнал, щоб почати свій страшний політ.

…Настали часи, коли доля мільйонів залежить, бува, од секунд життя одинаків.

Надвечір Восьмого дня Другого місяця в Залі Рожевих Мрій палацу Кейз-Ола в Уранії закінчувались останні приготування до весілля. Воно мало відбутись через сто днів, але «цариця краси» чомусь поквапилася. Чому? Служники не задумувались над цим. Їхня справа — виконувати накази. І вони виконували. Тільки млявіше, бо чомусь над ними не стовбичить страшний Псойс.

Так, старого Псойса вже нема. А його спадкоємець інженер Айт, нахмурившись, міряє широкими кроками свою крихітну камеру з кутка в куток.

Немає нічого гіршого за непевність. Вона мучить людину, доводить до нестями, від неї нікуди не втечеш. Лік годинам втрачено. Що діється в Уранії та на планеті — невідомо. Може, вже з страшним гуркотом вибухають там ядерні бомби, і Уранія перетворилась на проклятий людством острів прокажених?

Хто відповість Айтові на ці запитання? Довкола мертва тиша.

Щоб розвіятись, Айт переключає свою увагу на інше, на близьке й любе, що вже стало далеким минулим.

Ще перед засланням на каторгу інженера Айта захопила надзвичайно приваблива ідея — створити новий тип електронно-обчислювальних машин. Можливості кібернетики — неймовірні. Вони обмежені тільки однією прикрою обставиною: в міру ускладнення машини стають занадто важкими і великими. А треба ж створити машину вищого класу, здатну замінити людину на всякій роботі.

На «Зорі Кейз-Ола» не було коли мріяти, а пізніше обставини склалися ще несприятливіше. Щоб не зрадити себе, Айт досі жодного разу не взявся за креслярський олівець. Він знав: досить написати першу формулу, прокласти на папері бодай одну риску — і тоді забудеться все на світі, крім майбутньої машини.

Айт довго стримував свій запал. Але то й був, так би мовити, інкубаційний період видатного відкриття.

Інженер обвів поглядом камеру. Схопив алюмінієвий кухлик, відламав у нього вухо, черкнув по пластмасовій обшивці стіни: є олівець!

У нього щойно виникла дивовижна думка: при побудові машини вищого класу треба гранично спростити її електронний мозок. Саме так стоїть справа з нервовою системою людини: кожна з п'ятнадцяти мільярдів нервових клітин збудована дуже просто, і тільки їхня взаємодія породжує чудесне явище — свідомість. Простота будови мозку надає йому величезної стійкості й гнучкості: навіть коли трапляється якесь пошкодження, поруйновані клітинки вимикаються, а їхні функції перебирають на себе інші, сусідні. Цей принцип можна було б використати і в електронно-обчислювальних машинах. Але як здійснити цілеспрямоване перемикання між сотнями тисяч каскадів електронного мозку?

Айт не догадувався, що міркує зараз майже так само, як інженер Дейв з інституту автоматики СКД. Однак коли той зупинився перед цим питанням — може, для того, щоб повернутись до нього згодом, — то Айт перескочив перепону одним махом. В