Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

Айт ошелешено обдивився круг себе, потер рукою чоло. Блискуча ідея: замість довжелезного ланцюга обплутаних дротами кристалічних тріодів використати напівпровідниковий стовпчик. Ба навіть не стовпчик, а тонісіньку шарувату нитку — тригерну лінію. Якщо скрутити в одне пасмо сотні отаких ниток, між усіма лініями виникне індуктивний зв'язок. Хай тоді вийде з ладу навіть не одна, а кілька мікроскопічно тонких напівпровідникових волосинок — електронний мозок упорається з пошкодженнями самотужки.

Але ж у такому разі ця машина набуде властивостей живого організму: дістане змогу навчатись, розумнішати, вдосконалювати свої рефлекси?

Айта кидало то в жар, то в холод. Він розумів, що наближається до розв'язання проблеми, яка, можливо, визначить собою весь напрямок наукового розвитку на десятиріччя.

— Напівпровідникові шаруваті нитки… скрутити їх у тугі коси… Приєднати до виконуючих механізмів… Електронний мозок на мільйон елементів матиме обсяг письмового стола. Неймовірно! Ану, перевір ще раз, друже Айт!

Оті напівпровідникові нитки, які так доречно пригадались Айтові, вже існували, але просто як фізичний курйоз. Одержані цілком випадково, при розробці нового методу вирощування напівпровідникових кристалів, вони були детально досліджені та й забуті, бо всі спроби приєднати дроти до мікроскопічно малих елементів кінчались невдачею.

Сміливе припущення інженера Айта змінювало стан речей. Напівпровідникові канати могли б гранично спростити електронно-обчислювальну машину, зменшити обсяг і вагу електронних мозків у тисячі разів.

Звичайно, це була тільки перша гіпотеза. Але навіть найпримітивніші розрахунки показували, що вона — обгрунтована.

— Перевірити! Ще раз перевірити! — мимрив собі під ніс Айт.

Захоплений працею, він не чув приглушених звуків, що долинали з протилежного боку камери. Щось шипіло, ніби в сусідньому приміщенні горів примус, легенько булькало й лущало.

Раптом стався гучний вибух, і в камері з'явилось фіалкове пасмо вогню. Айт злякано обернувся, спиною затулив написане.

Протилежну стінку швидко прорізувало полум'я газового пальника. Воно просувалося все нижче й нижче, описуючи коло. Сліпучими краплинами стікав метал. Шкварчала й чаділа пластмаса.

Хто намагався сюди проникнути — вороги чи друзі?

Вивалився, глухо грюкнув на підлогу шматок сталевої стіни. В отворі з'явилось обличчя незнайомого юнака з білявим розпатланим чубом.

— Швидше, товаришу, — сказав він пошепки.

— Який я тобі товариш? — Айт уже намірився вступити в свою роль камердинера Кейз-Ола, проте юнак перепинив його жестом:

— Я — від Тессі… Хутко!

О, це вже була інша справа! Айт метнувся до отвору; юнак допоміг йому вилізти. Так само перебрались до сусіднього приміщення — якогось інструментального складу, а вже звідти вийшли до тунелю.

Ніхто не сказав ні слова. Айт лише раз по раз ловив на собі зацікавлені погляди юнака та, в свою чергу, скоса позирав на нього. Звідки він знає про Тессі? І де зараз вона сама?

— Скажіть, а де… — Айт затнувся, стрибнув убік, до ніші енергетичної мережі, тягнучи за собою свого супутника. — Тс-с-с!.. У вас є зброя?

Айтів переляк був цілком виправданий: з-за рогу тунелю виткнувся Головний Радіотехнік Кейз-Ола, найретельніший служака, довірена особа трильйонера.

— Що ви, Псойсе? — засміявся юнак. — Та це ж… — він не докінчив і пішов назустріч тому, кого так злякався Айт.

— Гм… Цікаво! — промимрив інженер. — Ще одна пастка?

Припустити, що Головний Радіотехнік — спільник? Ні, така можливість виключається. Адже це — один з трьох Псойсових «васалів»; саме він запропонував заварити намертво оту вентиляційну трубу, якою пізніше прослизнув непоказний «майстер» із знятим на плівку планом «Блискавка»…

Головний Радіотехнік щось промовив до білявого юнака, махнув рукою, кудись його посилаючи, і попростував до Айта.

Айт насторожився: зараз має статися щось дуже важливе. Головний Радіотехнік, Псойсів «васал», що раніше ніколи не підводив голови, а тримав її втягнутою в плечі, немов чекаючи удару, тепер цілком одмінився. Невисока постать виструнчилась, крок став швидким і енергійним. А очі…

Чому їхня глибока синява здається такою знайомою? І брови… Чиї ще брови такі подібні до крилець ластівки?

Айт не встиг знайти відповіді на свої запитання. Головний Радіотехнік підійшов до нього і мовчки потис руку. В його очах промайнула посмішка.

— Завдали ви нам клопоту, Айте!

— Який ще Айт? Ви п'яний, чи що? — інженер все ще грав роль Псойса, але мимохіть схопився за груди.

— Завдали ви нам клопоту, — повторив Головний Радіотехнік, наче і не помічаючи його збентеження. — Ну, навіщо вам був потрібний отой мерзотник Стун-Ай? Не тільки схеми ліній зв'язку, а й самі лінії — в наших руках. Адже Мей показала цілком виразно, що вам слід було причаїтись. А ваша, з дозволу сказати, допомога в Дайлерстоуні замалим не призвела до провалу всієї справи Якби ми кінець кінцем не дізнались, хто ви насправді, вас зараз уже не було б на світі.

Він говорив, а Айт поволі бліднув, холонув. Який жах! Який сором! Отже, все, що він робив, було зовсім не подвигом, а марною тратою сил, та ще й завдавало шкоди друзям!

— …Ми не могли довіряти повною мірою, бо ви були членом «Братства»… І все ж ви зробили для загальної справи багато. Без вас ми навряд чи зуміли б зняти копію з плану «Блискавка» і заздалегідь дізнатись про намічений день початку війни. Дякую вам, друже!

Айт підвів голову.

Невисокий тунель, скупо освітлений тьмяними лампочками. Віддаляється постать білявого юнака; чути приглушений шелест його кроків. Що змінилось довкола?

Збігло щонайбільше дві-три хвилини, а здається — ціла вічність. Перекреслено одне життя і розпочато інше. І в цьому новому існуванні вже не буде місця для вагань та роздумів.

— Спасибі! — схвильовано промовив Айт. — І пробачте мені за все. Я справді