Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Франческа. Володарка офіцерського жетона 📚 - Українською

Читати книгу - "Франческа. Володарка офіцерського жетона"

460
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Франческа. Володарка офіцерського жетона" автора Дорж Бату. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 91 92 93 ... 114
Перейти на сторінку:
навіть сеансу не закриваємо. У будь-яку хвилину ми на зв’язку.

— Бачиш?

— Та бачу…

— Як минула ваша зміна?

— Чудово! — відповів за двійку професор Рассел. — Сварилися регулярно, підірвали мікрохвилівку й забили унітаз. Нам інколи здавалося, що ви нікуди не від’їжджали, просто імена змінили.

— Чудово!

— Джорджіо, скажи мені, а чого ти вирішив назвати свою книжку мною?

— Бо ти, cara mia, наш ракетний двопаливний двигун, який рухає нас у просторі, наш малий трастер, що завдає нам правильну орієнтацію. Ти наша гравітаційна стала… Ти плачеш? Bambina, ти чого?!

— Джорджіо, за все моє життя ніхто про мене і всраного віршика не написав, а тут ціла книжка…

— Це ще не все, ще й друга буде!

— Я тебе вб’ю.

Зміна минула буденно — під кінець дня і мені стало ввижатися, що я нікуди не від’їжджав, що не було ніякого «Книжкового Арсеналу», презентацій і шаленого графіку. Але насправді все було не так.

— Слухай… Я тут спитати хотіла… А ти їм сказав?

— Сказав.

— І?..

— Кому треба, ті й самі здогадалися.

Напарниця охнула і затулила рота руками.

— А інші сприйняли як належне.

— Тобто?

— Тобто що ти така сама, як інші. Тільки…

— Тільки що?

— Тільки тепер вони знають, яка ти насправді.

* * *

— Ану розповідайте, як ви тут впоралися самостійно.

Колін гигикнув. Джой почервоніла.

Добігав кінця останній тиждень їхнього стажування у нашому командному центрі — серйозного й трохи нуднуватого новозеландця Коліна та маленької, але невгамовної японки Джой. Майже три місяці ця парочка виносила мозок нам і одне одному. Були сварки, скандали, бійка в пабі й навіть судовий процес, після котрого Джой послали на каторгу на громадські роботи.

Поки я був у від’їзді, а Франческа нарешті побула з батьками, Джой і Колін під наглядом професора Рассела провели один тиждень у «самостійному польоті».

— Та все було гаразд. Без жертв, — пробурмотіла Джой і ще більше почервоніла.

Джой, як усі японки, мала ніжну білу шкіру, що робила її схожою на порцелянову ляльку. І червоніла вона дуже смішно — плямами. Здалеку могло здатися, що дівчина підхопила лишай або має сильний авітаміноз.

— Як зміни проходили, без інцидентів?

— Ну, було разів два… — дивлячись у стелю, сказав Колін.

— «Разів два»! — процідила крізь зуби Джой. — Я так порахувала орієнтацію, що трохи не поставила сателіт догори дриґом!

— Ну, тут я винен, — Колін перевів погляд зі стелі на підлогу. — Я коли передавав Джой телеметрію, то перед кожним параметром поставив тире, отак: X—45’35’’ і так далі…

— А я, дурна, все порахувала з від’ємним значенням, — вичавила Джой, і червоні плями переїхали й згрупувалися у нижній частині обличчя, від чого воно стало схоже на польський прапор.

— Ваша телеметрія — це те, від чого ви танцюєте, тут будь-яка помилка фатальна, — почав я нотацію. — Колись я…

— Колись Джорджіо мені так само дав на аркушику телеметрію, і я точно так само порахувала якусь дурню! — засміялася Франческа. — Тільки там було незрозуміло, чи то Джорджіо кому не туди поставив, чи то муха насрала! — і напарниця залилася дзвінким сміхом.

Колін гигикнув.

— А взагалі, на станції телеметрії є кнопка «send». Наступного разу нею не нехтуйте, — продовжував я нотацію. — Один раз натис — і всі дані з яких завгодно точок у вас на станції. Станція ж і намалює вам точні координати в 3 D. Ви принаймні будете уявляти, як летить сателіт.

— Тепер тільки так, — погодився Колін. — Ми ж дивились, як ви стояли біля станції і просто переписували собі дані для розрахунків…

— Але перед тим ми надсилали їх собі на станції і проводили розрахунки там. А вже потім дублювали їх руками, щоб уникнути технічних помилок! — точно копіюючи інтонацію та міміку професора Рассела, сказав я.

Франческа, вловивши мої кривляння, розреготалася. Джой знову почервоніла, і плями переїхали вгору, від чого лице її стало нагадувати вже не польський, а індонезійський прапор.

— При будь-яких розрахунках, діти, піддавайте сумніву отриманий результат і завжди проганяйте його через станцію. «Захист від дурня» вам підкаже, чи хоч у припустимих межах ви рухаєтесь, — я завершив нотацію і подивився на студентів.

«Діти» глибокодумно мовчали.

— А що з мікрохвилівкою? — невинно спитала Франческа.

Колін перестав свердлити поглядом підлогу, підняв очі на нас і сказав:

— А ми її підірвали.

— Як?!

— Просто. Хотіли приготувати яйця.

— Яйця?!

— Яйця. Бо яйця — це продукт із високим вмістом білка…

Я на мить подумав, що просто з’їжджаю із глузду. Готувати яйця у мікрохвилівці?! Віскі, Танго, Фокстрот?!

— У нас не було каструльки… — пробурмотіла Джой. Її обличчя з індонезійського перетворилось на щось середнє між прапором Швейцарії і Данії.

— Я й поставив яйця в мікрохвилівку, — незворушно сказав Колін. — Температура ж стрімко підвищується, і денатурація біл…

Я не дав йому договорити й засміявся.

— І що далі? — Франческа вже сама була червона, насилу стримуючись, щоб не зареготати.

— А далі вони бабахнули, — зітхнув Колін. — Дверцята винесло разом із кріпленнями, замок вирвало.

— Ого! А скільки ж ти яєць поставив?!

— Сім…

— Сім?!

— Три для Джой, чотири для мене…

— Ох ви даєте!

— Це був експеримент… — спокійно продовжив Колін.

— А зібрати інформацію перед експериментом? Зробити пошук? Заґуґлити? Пошукати відео у YouTube?! Ніяк?!

— Якщо орієнтуватися на Google, то взагалі можна ніяких експериментів не ставити — там і так усе відомо. І що тоді? Жити чужим розумом? Не шукати нового? Ти ж сам казав, що все треба піддавати сумніву і перевіряти самому.

Чесно зізнаюся, мені було нічим крити.

— Я навмисне не ґуґлив, — бубонів Колін. — Я знав, що в пошуковику є відповідь на ключові слова «мікрохвилівка» та «яйця». Мені просто цікаво було зробити власне припущення. Так, я знаю, що воно дурне, але це мій досвід!

І я збагнув, що всередині у Коліні сидить маленький науковець, який розбирає по гвинтику іграшки, щоб дізнатися «як воно працює», який забиває цвяхи в розетку, щоб побачити іскри, який кидає з балкона кульку, наповнену водою, щоб подивитись, як земне тяжіння розмаже воду по асфальту — чи по голові якогось громадянина. І я зрозумів, що всі великі відкриття людства відбулися саме так. Мені стало соромно, і я поплескав його по плечу.

— Вибач, чуваче! Насправді те, що ти зробив, — це дуже круто! Шкода, що мене не було поряд. Це була б чудова пригода!

— Знущаєшся?

— Ні. Я зараз абсолютно серйозно. Інтернет убив у нас дослідників. Замість того, щоб підтвердити або спростувати гіпотезу власноруч, ми ліземо в Google. Замість показати дитині якийсь фізичний дослід прямо на столі, ми йдемо в YouTube. Замість співати самим, йдемо в iTunes. А потім жаліємося, що нам нудно. Ви все правильно зробили. Я пишаюся вами!

Колін закліпав очима, а на обличчі Джой з’явився прапор Китаю.

— Ну гаразд. А що сталося з унітазом? — було незрозуміло, чи то Франческа просто жадала подробиць, чи то хотіла перейняти досвід.

— Я туди викинула результати експерименту… — прошепотіла Джой, і на її обличчі почергово змінилися два прапори — Латвії та Білорусі.

Ми з Франческою не витримали й зареготали. Стажери також. Ми сміялися, напевно, кілька хвилин, а потім усім стало трохи сумно.

— Нам вас не вистачатиме… — тихо сказала Джой і заплакала.

А коли Джой плакала, її обличчя нагадувало прапор Японії.

* * *

Нарешті цей сумний день настав. Я прийшов у командний центр, із неймовірними зусиллями намагаючись здаватися розслабленим і безтурботним.

— Доброго ранку, доброго ранку всім!

1 ... 91 92 93 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Франческа. Володарка офіцерського жетона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Франческа. Володарка офіцерського жетона"