Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

Тетраподи зосереджено дивилися в Екран, лише зрідка одночасно крутячи головами — вправо, вліво, знову вправо, — як це роблять собаки, прислухаючись до господаря. «От би зараз опинитися вдома, сидіти в кріслі й дивитися фільм… нехай навіть урізаний відділом цензури…» — на мить забувся Давид. Уривок фільму загіпнотизував тетраподів: щеня підбігло до дівчини в білосніжній сукні. Загравшись, воно легенько прикусило їй палець.

— Über! Поганий песик. Über! — ображено прикрикнула на цуценя дівчина.

Пролунало розкотисте тріщання. Труба вдарила блискавкою тетраподів, що сиділи навпроти Екрана. Вони заверещали від болю. Спочатку збилися в клубок, намагаючись протиснутися в тісній трубі. Потім розбіглися в різні боки — недалеко за Екраном було чергове розгалуження.

Давид схопився навкарачки. Іншого шляху не було. Екран повторював той самий уривок із кіно: дівчина в цукрово-білій сукні та миле веселе щеня… Давид обережно рушив до Екрана.

«Я і тільки я вирішую, що робити далі й куди йти. Я по можливості контролюю ситуацію, — Давид намагався переконати себе в тому, що навіть у такому жалюгідному становищі саме він тримає віжки управління. — Отже, я вирішив, що зараз пройду повз Екран і не буду дивитися в нього, не затримаюся ні на секунду, дійду до розгалуження і поверну наліво. Це моє рішення! Ніхто не спроможний наказати мені вчинити інакше! Я так вирішив, і я так зроблю!» Він порівнявся з Екраном, що приваблював соковитою картинкою — віконцем у красивий, добрий, світлий світ… «Ні, я вирішив, що без роздумів пройду повз», — подумки нагадав собі Давид. І йому вдалося. Він встиг минути Екран до того моменту, коли щеня кусає господиню.

Дійшовши до перехрестя, Давид повернув наліво, як і планував. «Так, я сам вирішую, що робити, — знову повторив собі Давид, щоб не зійти з розуму. — Попереду поїлки, я зупинюся і вип’ю води, потім тричі плесну в долоні, потім знову вип’ю води. Я так вирішив!» Він дотримався щойно придуманого ритуалу. «В атмосфері безвиході варто чіплятися за будь-яку, навіть найнезначнішу можливість керувати ситуацією», — згадав він слова отця Патріка. Давид віддихався і рушив далі. «Коли знову з’явиться коло, я виконаю команду тільки після того, як колір слова почне змінюватися на червоний», — Давид навіть усміхнувся, прийнявши чергове рішення. За поворотом його і впіймало наступне командне коло. Давид сторопів, коли перед ним загорілася нова команда, яку він ще не зустрічав у üЛабіринті — «розмножуватися!».

— Розмножуватися! Розмножуватися! Розмножуватися! — наказала труба.

Розгубившись, Давид геть забув про своє рішення. Труба нервово вимагала розмножуватися. «Але як?» — питання розривало мозок Давида. Секунди до удару блискавкою. Тріщання наростало. У розпачі він схопився за член, намагався мастурбувати, але нічого не виходило. Труба затріщала ще дужче, заглушаючи розірвані на шматки думки. Давид старанніше смикав рукою в надії уникнути покарання. Повітря раптом похололо, наче температура впала відразу на десять градусів. Клацання — сліпучий розряд струму вдарив по ребрах. М’язи мимоволі скоротилися, тіло скрутилося в неприродну позу. Давид знепритомнів. У якийсь момент він отямився, відчувши, як хтось зализує його обпалену шкіру. Він насилу розплющив очі. Тетрапод з довгим волоссям зализував його рани. Давид ще раз глянув на істоту жіночої статі й знову відключився.

Він не знав, скільки пролежав без свідомості. Але коли прийшов до тями, поруч нікого не було. Тіло ломило. Боки і спина по-звірячому боліли, ніби розпечене вугілля плавило шкіру, м’ясо під нею. Давид згадав тетрапода, що зализував рани. Він розплакався. «Я піду далі, — пообіцяв собі Давид, розмазуючи бруд зі сльозами по обличчю. — Я виберуся, я виберуся. Я так вирішив!»

За відчуттями, минуло днів п’ять, не менше. üЛабіринту не було кінця. Давид виконав безліч команд. Найпопулярнішими були «поклонятися!», «боятися!» і «обожнювати!». Щоразу, коли спалахувало командне коло, Давид стискався від жаху знову почути «розмножуватися!». Але йому щастило. «Вже 49 команд, — він рахував накази труби після удару струмом. — Мені щастить. Я щаслива людина! Мені везтиме й надалі. Я на це заслуговую. Всесвіт чує мене!» — заспокоював він себе, налаштовуючись на позитивний лад. Втратити надію і самовладання означало добровільно накласти на себе руки, а він вирішив не здаватися попри все.

Попереду показалося перехрестя. Підбираючись до нього, Давид недовірливо промацував шлях. Він не помітив, коли перестали пробігати піксельні кільця. З темряви звідкись попереду пролунало дике виття. Давид притулився до труби. Вереск затих. Давид повільно поповз уперед. Виття, цього разу явно жалібне, пролунало вже зовсім близько. Давид підповз до перехрестя. Труба розгалужувалася направо, наліво і… вниз під кутом 90 градусів. Можна було рухатися і прямо. Але в будь-якому випадку потрібно було перелізти через отвір попереду, бо вниз Давид точно не збирався. Тим більше саме звідти й лунали крики.

«Я піду прямо, я так вирішив», — подумав Давид, обираючи найширшу трубу. У цій частині üЛабіринту всі шляхи були різними за діаметром, але помітно більш просторими, ніж раніше. Труба навпроти була настільки широкою, що в ній запросто могли поміститися пліч-о-пліч три людини. «Може, навіть зможу постояти на ногах», — припустив Давид, уявивши зарядку на прямих задніх кінцівках.

Вкотре знизу з чорної діри вирвалося відчайдушне виття. Давид придивився у темряву. Внизу сидів тетрапод. Помітивши Давида, він жалібно заскиглив, намагаючись дотягтися. Але колодязь був занадто глибоким. Навіть якби Давид ризикнув і спробував витягнути тетрасüb’єкта, нічого не вийшло б. Найімовірніше, обидва опинилися б на дні. Серце Давида стислося від скиглення людини в колодязі. «Я повернуся, я обов’язково повернуся, коли все закінчиться, коли виберуся на свободу», — обманював себе Давид черговим «рішенням».

Він потягнувся до протилежного краю колодязя. Схопився за край труби. Вчепився за нього й другою рукою. Тепер Давид сам ризикував упасти вниз. Він ледве тримався руками за протилежну трубу, а ногами впирався в край тієї, звідки приповз. Давид збирався переставити ногу на край правої труби. Один неправильний рух — і він звалиться в колодязь прямо на безталанного тетрапода. Давид зробив глибокий вдих. «Я вирішив, зараз я пересуну ногу», — подумав він. Справа стрімко наближалася істота. Давид запанікував. Він відштовхнувся ногами, намагаючись застрибнути в отвір навпроти. Але тетрапод, швидко пересуваючись трубою, з розбігу наскочив на Давида. У стрибку тетрасüb’єкт обхопив його руками. Обидва полетіли