Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"

Рада

Рада сиділа біля вікна, спостерігаючи, як за склом кружляють сніжинки. Лютий видався суворим і морозним, тож дівчина рідко виходила надвір.

Останні тижні вона майже весь час проводила з матір’ю. Вони гуляли замком, сиділи біля каміна, розмовляли про все на світі. До їхньої компанії часто долучалися Хейл, Джефрі та Еміль. Рада любила з ними спілкуватися — розповідала про школу, ділилася знаннями про майбутнє. Іноді приходив і Мерлін.

Згодом графи вирушили у свої володіння, що вже офіційно належали герцогству.

Після їхнього від’їзду замок завмер, наче в очікуванні чогось. Уночі, коли все довкола занурювалося в тишу, Рада довго не могла заснути. Думки знову й знову повертали її до Альбрехта. Вона згадувала, як уперше після довгої розлуки почула його голос… У ньому було щось чаклунське, незбагненне.

Відвернувшись від вікна, Рада провела пальцями по волоссю. У її житті, здавалося, нічого не змінилося. Хіба що одне…

Вона пригадала вчорашню розмову з матір’ю — і посміхнулася. У якусь мить їй здалося, ніби вона бачить перед собою зовсім іншу жінку. Катана часто посміхалася, почала дбати про власний гардероб, а іноді тихенько муркотіла щось собі під ніс.

І Рада, здається, починала розуміти...

* * *

— Зіпсувати таку сукню! — обурено бурмотіла Катана, крокуючи поміж стелажів у бібліотеці.

П’ятнадцять хвилин тому служниця випадково поставила пляму на її улюблену сукню. У минулі часи Катана, можливо, і не звернула б на це уваги. Але ця сукня була подарунком. Особливим. До того ж жодне з відомих їй заклять не змогло вивести пляму.

Безпорадність дратувала. Пройшовши повз ряди книжок, що наразі здавалися їй марними, вона заглибилася в тишу бібліотеки.

— «Вибачте, міс, це сталося випадково! Давайте я віднесу сукню до пральні!» — передражнила вона тонким голосом, кривлячись. — Ще чого! — пирхнула. — Ви її доб’єте своїми кривими руками… — до кінця фрази голос зламався. Їй уже хотілося плакати.

Поглинута обуренням, Катана повернула за ріг — і врізалася в когось. З несподіванки вона здригнулася, підняла голову… і миттєво залилася рум’янцем.

— Ваша величносте! Вибачте, я не хотіла!

Мерлін приголомшено кліпнув, потираючи плече.

— Нічого страшного. — мовив він, хоча в голосі ще відчувалася розгубленість. — У вас щось сталося?

Катана підняла рукав сукні, показуючи пляму, та швидко опустила його з пригніченим виразом. Її губи тремтіли.

— Все гаразд. Я просто… випадково зіпсувала сукню. А вона мені так подобалося…

Мерлін схилив голову. Його брова піднялася, коли він помітив, як куточки її губ здригнулися — вона ледве стримувала сльози.

— Дозвольте? — тихо запитав він.

Катана кивнула і подала йому руку. Мерлін поклав долоню з чарівним кільцем на тканину, прошепотів кілька заклять — і за хвилину пляма зникла, наче її ніколи й не було.

Катана здивовано поглянула на рукав, а потім — посміхнулася. Але чоловік не поспішав відпускати її руку. Їхні погляди зустрілися. Повітря між ними ніби задзвеніло.

— Дякую… — прошепотіла вона, ковтаючи клубок у горлі.

— Нема за що. — відповів Мерлін і, здригнувшись, швидко повернув собі звичну стриманість. Швидко прибрав долоню. — Може, ще щось?

Катана похитала головою і сховала руки у складках сукні. Щоки палали, мовби обличчя торкнулося вогню.

— Дякую. Я… мабуть, піду. Хочу побачити Раду перед вечерею.

— Так, звісно! — відповів Мерлін, удаючи легку посмішку.

Коли її кроки затихли вдалині, чарівник заплющив очі й відкинув голову назад, зітхнувши. Думки розбігалися в усі боки, не складаючись у жоден сенс. Єдине, що він зараз твердо усвідомлював: на вечерю йти не можна. Та й на сніданок — теж. Взагалі, мабуть, варто поїсти в себе.

* * *

Рада

— Рада, дівчинко моя, ти спиш? — пролунав з-за дверей знайомий жіночий голос.

Рада відкинула ковдру й підбігла до дверей.

— Заходь. Я якраз збиралася лягати спати. — сказала вона, поспіхом поправивши халат.

— Я ненадовго. Прийшла побажати доброї ночі. Як минув день? — Катана сіла на стілець біля розпаленого каміна.

— Добре. Відпрацювала кілька нових заклинань. Але здебільшого сиділа тут.

— А як там Альбрехт? Я вже давно не бачила його поруч із тобою. Посварилися?

— Ні, мамо. — Рада закотила очі. — Ми й не мирилися. Він не хоче мене бачити. Давай не будемо про нього. Може, поїдемо кудись удвох? Чи ти маєш інші плани?

Катана зчепила пальці на колінах і задумливо подивилася на полум’я, що танцювало в каміні.

— Я б хотіла знову побувати у Віджио. Цікаво, як змінилося місто.

— Було б чудово! У грудні Мерлін посилав мене туди із завданням. Більшість будівель уже відновили. — сказала Рада, але потім помітила блиск в очах матері. — Ти в порядку? Немає температури?