Читати книгу - "Оповіді визволителя"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чому більшість радянських протитанкових гармат не були самохідними
1
Одночасно зі штурмовими гарматами в Радянському Союзі у величезних кількостях випускалися буксировані протитанкові гармати. В СРСР їх було випущено більше, ніж у всіх інших країнах світу разом узятих.
Напередодні Другої світової війни на озброєння Червоної Армії була прийнята 45-мм протитанкова гармата. Перед війною і в перші два роки війни Червона Армія отримала 48 177 таких гармат.
Починаючи з другої половини війни основною гарматою радянської протитанкової артилерії стала 57-мм гармата. Під час війни і відразу після неї Червона Армія отримала 13 710 гармат цього типу.
На заключному етапі війни була прийнята на озброєння 100-мм гармата, виробництво якої тривало і в перші повоєнні роки. Всього було випущено 3 816 гармат цього типу.
Частина цих гармат калібром від 45 до 100 міліметрів загинула на війні, частина була віддана в братські соціалістичні країни, та в Радянській Армії все одно залишалося величезна кількість буксированих протитанкових гармат.
Після війни в арміях ймовірних противників буксировані протитанкові гармати належного розвитку не отримали. Притиск був зроблений на безвідкатні гармати і керовані протитанкові ракети. А ми йшли своїм шляхом.
У 1961 році в Радянському Союзі почалося серійне виробництво 100-мм гладкоствольних протитанкових гармат Т-12 «Рапіра» з запаморочливою початковою швидкістю бронебійного підкаліберного снаряду — 1548 метрів в секунду. Ці гармати виробляли тисячами.
Питання: чому ж радянські воєначальники так любили буксировані протитанкові гармати, в той час як в жодній країні Заходу їх більше не виробляли? На те є кілька причин.
По-перше, буксирована гармата в багато разів дешевша і простіша у виробництві і експлуатації, ніж самохідна. Буксирована гармата — це ствол з затвором і відкатними пристроями, дві станини і два колеса. Ну й ще невеликий щит та приціл. І це все.
У воєнний час допустимо знизити виробництво танків. Результатом буде лише зниження інтенсивності наступальних операцій. А зниження виробництва протитанкових гармат може мати катастрофічні наслідки. Що б не трапилося, вони мусять проводитися в достатній кількості, інакше будь-який прорив танків противника може завдати непоправної шкоди армії, країні та її економіці. І тоді країна не зможе виробляти ні танків, ні літаків, ні протитанкових гармат. В кінцевому підсумку це завершиться поразкою у війні.
Щоб виробництво гармат не зупинялося навіть в самий розпал ядерної війни, їхня конструкція має бути гранично простою і дешевою. Гладкий ствол має незаперечні переваги і настільки ж незаперечні недоліки. У гладкоствольної зброї точність стрільби нижча. Зате початкова швидкість снаряда в півтора рази вища — вже коли вцілив, то вдруге стріляти не доведеться. У порівнянні з самохідною гарматою буксирувана протитанкова гармата має нижчий профіль — як мінімум на метр нижча. Звичайно, переваги самохідних винищувачів танків незаперечні: за запасом ходу, швидкістю і прохідністю вони нічим не поступаються танкам і надійно захищені бронею. Однак в поєдинку з танком один на один, особливо на далеких дистанціях, низький профіль забезпечує більший захист, ніж броня або маневреність.
2
Протитанкові гармати використовуються в двох ситуаціях: в обороні, коли противник прорвав фронт, стрімко розвиває наступ, і його потрібно зупинити за будь-яку ціну, і в наступі, коли наші війська проривають оборону противника, наступають, а противник фланговими ударами намагається відрізати наступаючі частини.
Буксирувана протитанкова гармата створювалася для утримання рубежів, які ні в якому разі не можна віддавати ворогові. Можливість маневрувати на полі бою цим гарматам не потрібна. Завдання підрозділів протитанкової артилерії — зупинити противника або померти. Розрахунки буксируваних гармат не можуть відійти просто тому, що, лиш тільки гармати розгорнулися на позиції, тягачі йдуть в укриття, що розташовуються далеко позаду вогневого рубежу. Викликати їх під вогнем противника, зачепити гармати і потягти в тил — справа ризикована. Простіше знищити ворожі танки.
Зупинивши противника на певному рубежі, одна протитанкова батарея навіть ціною своєї загибелі рятувала полк, а то й цілу дивізію. Коли б протитанкові гармати були самохідними, їхні командири, зіткнувшись з наступаючими танками противника, мали б можливість відійти, а потім виправдатися.
Щоб можливість відійти під натиском противника не бентежила ні командирів протитанкових підрозділів, ні розрахунки гармат, протитанкові гармати були позбавлені можливості самостійно покинути вогневі позиції.
Втрати у винищувально-протитанковій артилерії завжди були і будуть високими. Добре відомо, що деякі види радянської зброї мали свої фронтові прізвиська: «Катюша», «Чайка», «Папаша» (автомат ППШ). «Звіробій» і так далі. Радянська 45-міліметрова протитанкова гармата мала не саме надихаюче ім’я — «Прощавай, Батьківщино!»
Під час війни з Німеччиною однією з причин твердості бойових порядків частин і з’єднань Червоної Армії була наявність в них великої кількості саме буксированих протитанкових гармат, які не можна було так просто відвести з вогневих рубежів.
Високі втрати в протитанкових підрозділах під час війни змушували командування ввести ряд привілеїв для їхнього особового складу. За наказом Сталіна солдати і офіцери протитанкової артилерії отримували більш високу платню в порівнянні з іншими артилерійськими підрозділами та частинами. За наказом Сталіна для солдатів і офіцерів протитанкової артилерії був введений спеціальний нарукавний знак на лівому рукаві: чорний суконний ромб з червоним кантом і артилерійською емблемою.
Цікаво, що особовий склад частин самохідної артилерії не мав ні такого знака, ні таких привілеїв. Пояснювалося це тим, що частини самохідної артилерії були частиною танкових військ, а не частиною протитанкової артилерії; екіпажі радянських самохідних гармат вважалися танкістами, до них ставилися як до звичайних танкістів. А підрозділи буксированих протитанкових гармат — це війська особливого ризику. Це ті, кому не можна відходити. Ті, хто був свідомо позбавлений такої можливості.
3
Була і ще одна причина підвищеного інтересу радянських генералів саме до буксированих протитанкових гармат.
Поставте свою машину на зберігання років на двадцять-тридцять, а потім спробуйте її завести і на ній покататися. Багаторічне зберігання танків і самохідних гармат — справа дорога і невдячна. Після того, як танк пару десятків років простояв в консервації, його потрібно відправляти в ремонт.
Коли ж у мирний час ми зробимо тисячі протитанкових гармат і поставимо їх на зберігання, з ними нічого не трапиться. Головне масла в ствол не пошкодувати і підняти вісь над землею, аби провисли колеса. Розпочнеться війна — знімай буксировані гармати з консервації і відправляй у бій, хоч через двадцять років зберігання, хоч через півстоліття.
Чому в Радянському Союзі не дотримувалися стандартних калібрів при
розробці зброї
1
Коли силу танків ми приймемо за одиницю, то в порівнянні ними сила піхоти буде дорівнювати нулю.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповіді визволителя», після закриття браузера.