Книги Українською Мовою » 💛 Інше » З мапи книг і людей [Збірка есеїстики] 📚 - Українською

Читати книгу - "З мапи книг і людей [Збірка есеїстики]"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "З мапи книг і людей [Збірка есеїстики]" автора Оксана Стефанівна Забужко. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 92 93
Перейти на сторінку:
й це не мало б остаточного, вирішального значення, якби не пізніше, вже від кінця двадцятих років почате, а в тридцятих доведене до ґротескної трагедії переслідування українців і української культури. Тепер українці були перетворені на те, що англомовні народи окреслюють словом underdog, і тепер відійти від того, чим я захоплювався в двадцятих роках, було б ганьбою й злочином перед самим собою. <…> Коли запроваджувано пашпорти, треба було визначити для пашпорта свою національність, я усвідомлював, що було б куди безпечніше написати росіянин, і це цілком залежало від мого вільного вибору, але після недовгих вагань я вибрав — українець» (ЯММ-1. — С. 76). Парадоксально, цей вибір став у біографії ЮШ тим самим, чим у біографії його (фактично незнаного йому) батька, ґенерала Володимира Шнейдера-Шевельова, стала свого часу військова присяга «царю і отечеству», — це типовий для старої шляхти «кодекс служіння», якому ЮШ до кінця днів потрапив зберегти непохитну вірність, дослівно, «без страху й догани».

104

Цит. за: ЯММ-1. — С. 241.

105

У своєму opus magnum — «Історичній фонології української мови» (див.: Бібліографічні пояснення, 9) — ЮШ у «Вступних заввагах» («Підходи до історичної фонології української мови». — С. 55—68) реконструює повну ґалерею своїх попередників у світлі безсторонньої наукової оцінки, але й поза тим він упродовж своєї кар'єри присвятив чимало уваги поверненню в лінґвістику здобутків репресованих українських мовознавців 1920-х років (про Всеволода Ганцова й Олену Курило в укр. версії див. 8).

106

Докладніше про це див.: John P. C. Matthews. The West's Secret Marshall Plan for the Mind // International Journal of Intelligence and Counterintelligence. Vol. 16. Issue 3. July 2003. P. 409—427. (Стаття доступна в інтернеті).

107

Великому Кобзареві — гідну шану. Слово до українців, до української громади в США, до «Комітету пам'ятника Шевченку» // Григорій Костюк. Зустрічі і прощання. Спогади у двох книгах. Кн. 2. — K.: Смолоскип, 2008. — С. 483—487. (Там-таки наведено фотокопію з першодруку в газеті «Літературна Україна»).

108

Покійний голова НТШ у Львові, член-кор. АН УРСР та НАН України д-р Олег Романів (який був ініціатором перевидання «Енциклопедії українознавства» в Україні) згадував «перебіг наради 1959 р. в кабінеті директора Інституту машинознавства й автоматики АН Г. В. Карпенка. На цьому зібранні директор поінформував присутніх про хід наради в ЦК КПУ, на якій говорилося, що у відповідь на енциклопедичну діяльність українських націоналістів партія ставить питання про випуск УРЕ» (О. Романів. Довгий, тернистий шлях українства до самопізнання // Енциклопедія українознавства. Т. 1. — Львів: НТШ у Львові, 1993. — С. XVI).

109

Jerzy Giedroyc. Autobiografia na cztery ręce / Oprac. i posłowie Krzysztof Pomian. — Warszawa: Towarzystwo Opieki nad Archiwum Instytutu Literackiego w Paryżu, 2006. — S. 199. Нагадаю, що первісно Ґедройць пропонував підготувати антологію українських письменників-жертв сталінського режиму таки ЮШ, а вже той порекомендував доручити її Юрієві Лавріненку (в списку вміщених у передмові Лавріненкових подяк найперша складається ЮШ «за щиру допомогу матеріялами і в редакційній праці», — подібним безкорисливим способом ЮШ доклався до сили-силенної видавничих проектів, і не завжди йому дякували).

110

Третього, за СРСР провідного гравця цієї історичної драми — імперський центр — я тут полишаю на боці, але показово, що він і далі «реаґує» на «націоналістичні диверсії» (читай, на сам факт існування української культури, ніяк не зв'язаної з російською) за тією самою інерцією радянської «контрпропаґанди»: анекдотичний казус, коли 2006 року групу українських поетів запрошено виступити на ювілейному вечорі Франка в Москві під оголошенням, нібито в Україні Франків ювілей не відзначається, і їм ніде виступити (див. про це: Антон Санченко. Шість камінців у ставок сучліту // Арьергард: Альманах. № 4. — К.: TOB: Антикварна Сучасність, 2010. — С. 357—358), — далеко не поодиноким приклад усе того самого, прокручуваного вже автоматично, як саундтрек із вимкненим зображенням, демонстрування «турботи партії і уряду про розвиток української культури». Попри всю ґротесковість таких сюжетів, в інформаційній війні Кремля проти України їх використовують доволі широко, і нерозуміння серед молодшого покоління українців їхніх витоків і природи в черговий раз унеможливлює відповідь українських еліт на черговий історичний виклик.

111

Юрій Шевельов. У затінку совиних крил // ВП-1. — С. 334—348.

112

Єжи Ґедройць та українська еміґрація. Листування 1950—1982 років / Упоряд., переднє слово і коментарі Боґуміли Бердиховської / Пер. з англ. та польськ. — K.: Критика, 2008. — С. 566—594.

113

Тут і далі прямою мовою передаю тільки ті репліки, за дослівність яких ручуся.

114

ЯММ-2. — С. 242.

115

Гадаю, це початок прекрасної дружби (англ.)

116

Див. про це: ЯММ-1. — С. 290; ЯММ-2. — С. 135. Обидві згадки, хоч і принагідні, не залишають сумнівів у характері зустрічі, значно більше схожої на бесіду з офіцером безпеки, ніж на діалог двох діячів культури: «Він (П. Загребельний. — О. 3.) намовляв мене відвідати Київ, казав, що я був би там потрібний. Я сказав йому:

— Нащо я вам потрібний? У вас є Косач, він може розповісти про все, що діється тут.

— Ні, — відповів Загребельний без дальших коментарів, — ми його не цінимо і довіри не маємо. Він нам потрібний тільки як небіж Лесі Українки» (ЯММ-2. — С. 135).

117

ЯММ-1. — С. 61.

118

«Мій шлях до Дамаску, моє навернення якоюсь мірою були второвані нею. Це була спадщина, підземний скарб. Його треба була розкопати, але він був» (ЯММ-1. — С. 79).

119

Див.: ЯММ-1. — С. 77.

120

Уперше опубліковано на авторському блозі на сайті «Української правди» в жовтні 2007 року http://blogs. pravda.com.ua/authors/zabuzhko/4718aaf062258.

121

Уперше опубліковано в збірнику «Спогади про Соломію Павличко» (К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2006).

122

Моя спеціальна подяка Інститутові гуманітарного знання у Відні — за допомогу при написанні цього спогаду і, окремим рядком, за дбайливо зібрану в бібліотеці, серед феміністичної класики XX століття, колекцію англомовних праць Соломії Павличко.

123

Кажу «ми» винятково щоб означити загальну тенденцію доби; насправді ж, крім Солі, мало хто з українських гуманітаріїв узяв собі тоді за труд скористатися нововідкритими можливостями не для конкретних праґматичних цілей, не для поверхової загальнокультурної «шліфовки» чи (найчастіше) «ґрантошукацької» кар'єри, а для того, щоб здобути, фактично, ще одну освіту, цим разом уже найліпшу за всіма міжнародними стандартами. Я, наприклад, була щиро заскочена (мимоволі вирвалося: «Воно тобі треба?!»), виявивши, що

1 ... 92 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З мапи книг і людей [Збірка есеїстики]», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З мапи книг і людей [Збірка есеїстики]"