Читати книгу - "Останній заколот"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Як сталося?
— Він замкнув мене у льосі, — почала Фрося, не уточнивши, хто саме замкнув — і так було зрозуміло. — Раніше я спала, потім прокинулася і чую: він розмовляє з хлопцем, отим, що в нього ночував, батько ще казали, їхній помічник… — Фрося все ж вимовила це слово — батько, — й сама злякалася цього, але ж Сергій не докорив їй, і вона закінчила: — От батько й кажуть: скачи, хлопче, до отамана, все так, як і домовлялися, засідка за Іванополем. А потім вони мене до льоху послали, бо тікати надумали, а самі ляду замкнули. Спасибі, тітка Горпина навідалася, вона й відчинила. А я вже до казарм — і комісара здибала…
— І ти знала, що батько?..
Це було найважче для Фросі запитання, та збрехати не змогла: кивнула й винувато опустила голову. Потім схлипнула, й сльози потекли по щоках.
Сергій витер їх долонею, сказав розважливо:
— Виходить, контрик твій батько. Революція все розкидала — брат на брата піднявся, а ти, бач, проти батька пішла. Однак врахуй, якщо ми його піймаємо, шльопнемо… Трибунал судитиме, й точно шльопнемо, бо нема у нас прощення контрі. А він сьогодні під бандитські кулі цілий ескадроп підводив.
— Я люблю тебе, — сказала Фрося, це прозвучало дещо непослідовно, проте переконливо.
Однак Сергій визнав за можливе зауважити:
— Ідейної свідомості тобі ще бракує. Але справа поправима. Учитимешся, партія тепер молодь закликає вчитися. Не воювати, не битися, а вчитися, я ж казав, поїдемо з тобою вчитися, бо борщі й вареники справді смачні готуєш, але цього для сімейного життя тепер замало.
33
Георгій Швайковський мешкав у великому житловому будинку на Пушкінській, і Мальцев розташувався у дворі, до якого виходили двері під’їзду. Сидів на лавці під бузковим кущем. Як правило, Швайковський виходив з дому на початку десятої — працював у якійсь репертуарній колегії, — але сьогодні чомусь затримався.
Мальцев дістав кишеньковий годинник — уже пів на десяту, а Швайковського усе нема. Заховав годинник до внутрішньої кишені піджака й невдоволено закинув ногу на ногу. Взутий був у розтоптані й пошарпані брезентові чоботи, залатані бавовняні штани, сатинову сорочку й піджак з обірваною кишенею — якщо б хтось побачив у нього коштовний годинник, певно, подумав би: кишеньковий злодій. Але саме таких, погано одягнутих і напівголодних;, у Києві тепер хоч греблю гати. І ніхто не знає, що тчи босяк, котрий влаштувався у затишному куточку під бузковим кущем, уже не помічник оперуповноваженого губернського ДПУ, а оперуповноважений: наказ про підвищення підписаний головою ВДПУ товаришем Лівшицем і вивішений на дошці наказів ще тиждень тому.
Мальцева вже поздоровили товариші, він потиснув десятки рук, казав, що працює не заради посади, та очі світилися радісно, й гордощі переповнювали його. Ця подія збіглася із ще одною: нарешті Василь придбав давно вимріяний костюм. Щоправда, не такий, який уявлявся — сірий з золотистою смужкою, а світло-сірий і без смужки, але де зараз візьмеш оту смужку, й за цей заплатив скажені гроші, вгатив усі свої заощадження.
Шкода тільки — не може з’явитися в новому костюмі на Єлизаветинській. Хлопці вирішать: задається, став оперуповноваженим і відразу випендрюється, засміють чи, що гірше, тишком зневажатимуть. А саме цього Мальцев найбільше боявся.
І все ж одного разу Василь дозволив собі одягнути костюм. Того вечора, коли Ліда погодилася піти з ним у кіно. Вона виявилась не такою вже й гордячкою, навіть зізналася, що сама вже давно накинула оком на Мальцева, та соромилась виказати свої почуття. А він, роззява, стільки тижнів зітхав на сходах…
Мальцев кілька разів водив Ліду в кіно, що також відчутно позначалося на його бюджеті, проте наступного місяця мав одержати більшу зарплатню, і він подумував, чи не час запропонувати Ліді утворити пролетарську сім’ю. Кімнатка в нього є, у Ліди також, можна поміняти на одну більшу, крім того, вони вже цілувалися, а це свідчить про цілеспрямованість і незаперечну щирість їхніх почуттів.
О четвертій пополудні, вирішив Мальцев, коли його змінить Осьмушко, він зустріне Ліду й викладе свої міркування про перспективу їхніх взаємин і, якщо знайде підтримку, на майбутньому тижні вони зможуть розписатися.
Мальцев уявив себе у новому сірому костюмі й сорочці апаш — гарна сорочка, а головне, не потребує остогидлої буржуазної краватки, і Ліда в своїй найкращій жовтій шовковій сукні. Він саме одержить зарплату, й можна запросити Колесникова і Осьмушка, пригостити їх солодким чаєм і печивом — такі витрати їхній молодий сімейний бюджет ще витримає.
Солодкі Василеві мрії про одруження перервала поява Швайковського. Жора не озираючись попрямував до воріт, і Мальцев не без злостивості подумав, що на місці Швайковського він би поводився обережніше: контра погана, суне, як справжній трудящий з чистою совістю, аніскілечки не соромлячись. Однак, вирішив, колись він зможе висловити цьому пронозі у вічі все, що думає про нього…
Швайковський повернув на Бібіковський бульвар, спустився по ньому й попрямував Великою Васильківською. Ішов швидко, Мальцев поспішав за ним, тримаючись попід будинками, аби в разі чого повернутися до вітрини чи заховатися в підворітні. Біля костьолу, коли Мальцев устиг уже впріти від швидкої ходи, Швайковський звернув на Кузнечну.
“Куди, — подумав Мальцев, — куди пхаєшся, свиня?” Адже за Кузнечною напівзруйноване трамвайне депо, за ним — Байкове кладовище, а що робити цьому контрикові на кладовищі?
І все ж Швайковський попрямував угору до кладовища. За залізничним мостом притишив ходу — Мальцев заховався за рогом і, виявилось, дуже вчасно, бо Швайковський огледівся, постояв біля тіток, що продавали квіти, але нічого не купив і почав повільно підніматися до головного входу на кладовище.
Василь прилаштувався до натовпу, що йшов за катафалком. Труну везли повільно, і Мальцев подумки сердито підганяв візника. Побачивши, що Швайковський звернув з центральної алеї, Мальцев, ховаючись за пам’ятниками й деревами, пішов за ним. Нарешті помітив: Швайковський зупинився перед білим мармуровим склепом. Василь заховався за могилою, присів, визираючи з-за кущів. Швайковський злодійкувато огледівся, витягнув щось з внутрішньої кишені піджака й нахилився до решітки склепу. Він затримався всього кілька секунд, знову роззирнувся й попрямував назад до центральної алеї.
У Мальцева не було часу на роздуми. Що вчинити? Податися за Швайковським? Але ж той напевно піде до своєї репертуарної колегії й сидітиме там до обіду. Може, варто обшукати склеп, адже Швайковський точно заховав щось у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній заколот», після закриття браузера.