Читати книгу - "Брама"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пауза. Мікросхеми Зіґфріда перетравлюють цю інформацію.
— Робе, — обережно мовить Зіґфрід, — Мені здається, ти суперечиш сам собі. Ти ж сам говорив, що вона досі жива у тому розриві?
— Вони усі живі! Час для них зупинився!
— Тоді яким чином ти міг когось убити?
— Що?
Він знову питає:
— Яким чином ти міг когось убити?
— Не знаю, — відказую я, — але, чесно, Зіґфріде, не хочу про це думати сьогодні.
— Робе, тебе ніхто й не змушує. Цікаво, чи розумієш, скільки ти всього досяг за ці дві з половиною години. Я пишаюся тобою!
Дивно, але я вірю йому, його чіпам, мікросхемам гічі, голограмам, хоча це й безглуздо. Проте мені стає добре.
— Ти можеш залишити кімнату в будь-який час, — говорить робот, підводиться і йде назад до свого м’якого крісла. Зіґфрід іде точнісінько як людина, ще й вишкіряється! — Однак, гадаю, спочатку слід тобі дещо продемонструвати.
Мої захисні ресурси на нулі, тому я лише відповідаю:
— Що саме, Зіґфріде?
— Ту іншу функцію, про яку я казав, Робе, — говорить Зіґфрід. — Ту, яку ми ніколи не використовували. Я хочу показати іншу пацієнтку з минулого.
— Іншу пацієнтку?
Зіґфрід лагідно пропонує:
— Робе, подивись у куток.
Я зиркаю — і бачу її.
— Клара!
Щойно її побачивши, я зрозумів, звідки Зіґфрід узяв її зображення: у робота, який проводив із Кларою сеанси у Брамі. Я бачу її; вона поклала одну руку на стелаж для паперів, її ноги ліниво теліпаються у повітрі. Клара щось постійно розповідає, насуплюючи свої широкі чорні брови, зітхає. Вона вишкіряється, кривляється, а потім її обличчя стає милим, приязним і лагідним.
— Робе, якщо хочеш, ти можеш послухати, про що вона говорить.
— А я хочу?
— Не обов’язково. Але можеш не турбуватися: вона щонайдужче кохала тебе, Робе. Так само, як і ти її.
Я довго спостерігаю за зображенням, а потім прошу:
— Вимкни, Зіґфріде. Будь ласка.
У кімнаті відпочинку я засинаю майже одразу. Ще ніколи я не почував себе таким розслабленим.
Я вмиваюся, знову палю і виходжу в яскраве денне світло, яке розсипається під Бульбашкою. Усе навколо має вельми привітний вигляд. Я думаю про Клару з любов’ю та ніжністю і в душі прощаюся з нею. Потім я згадую Соню: сьогодні маю з нею побачення ввечері — хоч би не запізнитися! Але Соня почекає; вона дуже терпляча, майже як Клара.
Клара.
Я зупиняюся посеред алеї, і в мене врізаються пішоходи. Маленька літня жіночка в коротких штанцях шкутильгає до мене й запитує:
— Вам допомогти?
Я витріщаюся на неї, не відповідаючи. Потім обертаюсь і поспішаю назад до кабінету Зіґфріда.
Там нікого немає, навіть голограми.
— Зіґфріде! Де ти в біса є? — волаю я.
КРЕДИТОВЕ АВІЗО
Для Робінетта Броудгеда:
Ваш рахунок ПОПОВНЕНО в такому розмірі: гарантований бонус за рейси 88-90A і 88-90B (усім, хто вижив): 10 000 000 доларів
Наукова премія від Ради: 8 500 000 доларів
Усього: 18 500 000 доларів
Ваш поточний БАЛАНС: 18 506 036 доларів
Нікого. Ніхто не відповідає. Я вперше бачу, що кімната не підготовлена, і розумію, що було справжнім, а що — голограмою. Справжнього мало: шпеники з металевого порошку для кріплення проекторів, килимок (теж справжній), корпус із лампою (справжній), інші меблі, що їх я, можливо, захочу побачити чи ними скористатися. Але Зіґфріда не було, як і крісла, у якому той зазвичай сидів.
— Зіґфріде! — Я й далі волаю, відчуваючи серцебиття аж у горлі, а в голові все крутиться. — Зіґфріде!
Я й далі кричу. Нарешті з’являється серпанок, а потім спалах, і ось Зіґфрід уже ввічливо дивиться на мене крізь маску Фройда.
— Так, Робе?
— Зіґфріде, я вбив її! Клари більше немає!
— Бачу, ти засмучений, — відповідає робот. — Будь ласка, розкажи, що тебе непокоїть?
— Засмучений? Набагато гірше, Зіґфріде! Я вбив дев’ятьох, щоб урятувати власне життя! Нехай в іншій «реальності», нехай «випадково»! Але в їхніх очах я вбивця,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брама», після закриття браузера.