Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга друга"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Хххххххха…
Удар мечем ізнизу, крізь луску на шиї. Пробито шию наскрізь.
І чоловік, який просто собі ліг у ліжко. Але раптом почув:
— Це Остання Битва, — у ту ж мить згадалися п’ятнадцять прожитих життів. Тисяча тисяч знань, збережених у ньому невідь для нього самого до тієї самої хвилини, коли він стане частинкою Світла.
Знання, що вихлюпнулися на нього. Зробили його просвітленим мудрістю.
— Остання Битва, — наголосив він і сказав до самого себе:
— Так.
У ту ж мить на його тілі з’явились обладунки. В ту ж мить — довгий меч.
І вичікування, і удар від зіткнення. І двобій з ворогами. І пробита шия тварюки з квадратною мордою. Із зубастою пащекою.
І хвиля розлючених демонів, що затопила та завирувала над ним.
— Ха-ха-ха! — зграя демонів, колишніх грішників, обернених Злом на дрібне зло.
І Янгол, що спустився між них.
Лише один коловий помах його вогненного меча.
Севастян-ексерсист у довгополому чернечому вбранні. Серед юрми шаленіючих грішників. Доторк до грудей, щоб вигнати з їхніх душ зло та демонів, які опанували ті душі. Замашний розмах розсипаних з руки крапель свяченої води. Кожний доторк — біль за скоєне. Кожне слово любові — розуміння того, що ти все-таки зробив. Розуміння і жах.
Але вже несила бодай щось змінити.
Низькорослий Убивця Родин із самозарядним арбалетом із рогів тварюки. Один із численних псів Останньої Війни.
— Він мене захистить!
Постріл наскрізної стріли.
— Він хоче, щоб я убивав!
Клацнути затвором і знову вистрілити.
— Він урятував мене від покарання там!
Постріл.
— Він дасть мені винагороду тут!!!
І хоч як багато було Зла, хоч як багато ставало на бік Світла, мертвих тіл було значно більше від тих, хто бився, стоячи по коліна в крові.
— Нумо, Крихітко, — здоровенний воїн повернувся до мене спиною.
Даючи мені забити тварюку, що причепилася до нього ззаду.
Він стріпнув мокрим чубом та перевів подих:
— Ху…
— Яка довга ніч….
Та ніч справді була дуже довга.
Ця ніч така довга…
Розділ 5Старий укладач літопису макне застругану тростину в чорнило й напише:
«Мертвих войовників було, як у мішку зерен. Та були вони дітьми однієї Землі, народженими від землі та з її слідами на одежі своїй».
Це були Мачухині воїни. Її оживлені мертвяки. Вони недоладно тупцяли по землі. Йшли в атаку і гинули, а проте вміли убивати.
Вони ринули з лівого боку долини. І одяг на них був чорний від землі їхніх могил.
Для неї поставили на пагорбі намет. Немов Усміхнена Цариця Родючих Рівнин сиділа вона в ложі перед шатром, і раб-мертвяк наливав вино в її гранчастий келих.
— Ммм…
І мертвяк-полководець став перед нею та схилив голову.
— Зовсім непогано буде, — сказала вона, — якщо ми пошлемо Безбородих туди.
— Слухаю Вас, Володарко.
І лавина мертвяків похитнулася в такт із гуркотом барабанів.
І Вовк стрибнув на коня із мокрим від крові сідлом. Загиблого вершника оплакував його кінь.
— Ще матимеш час поплакати, — Вовк натягнув повід.
І помахом меча спрямовуючи Дітей Квітів, які вперше стали дорослими.
— Давайте.
Вовк скаче поперед них. Просто назустріч мертвякам.
Поява мертвяків. Розступаються, пропускаючи зграї своїх нечистих. Мертві з наймертвіших. Ті, що не помічають сотень стріл у своїх грудях, що вперто простують уперед на цурпалках обрубаних ніг, ті, що розвалюються на шматки і стають сходинами для хвиль нових мертвяків.
Кіт на носі корабля-дракона. Корабель на величезних колесах — зрізах дубових стовбурів. У гущу мертвяків. До безгомінного моря мертвих.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янголятко в кутих черевиках. Книга друга», після закриття браузера.