Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Спалені мрії 📚 - Українською

Читати книгу - "Спалені мрії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спалені мрії" автора Ганна Ткаченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 91 92 93 ... 122
Перейти на сторінку:
там нікого й не буде, а ми тут усіх сколотимо.

Максим збирався йти, але Мар’янин погляд не відпускав його. Він її давно бачив у селі, ще коли вона заміж збиралася. На той час у нього вже три сини росли, а потім – чи то доля така була, чи радянська влада пройшлася по ньому, як сама захотіла, – після голоду і війни від сім’ї залишилася тільки стара мати та найменший син. «Скільки всього позаду…» – аж мурашки по спині бігти починали, коли минуле зринало.

– То правда, що в тебе сина в армію забирають? – не могла вона витримати його погляд.

– Так, залишусь без помічника, думав, що по осені, а вони весною надумали. Уже з військкомату приїжджали. Стара мати лише на призьбі під хатою сидить, отже, сам я на господарстві залишусь.

– У такий час – і сам. Тітка Настя каже, що жінки тобі проходу не дають, то вибирай та женись. – Вона намагалась усміхнутися, а засоромившись, опустила голову.

– Якби я тебе покликав, ти б пішла? – Він уже давно опанував себе, тепер у голосі відчувалася чоловіча наполегливість.

Густий рум’янець залив Мар’янині щоки. Вона ховала свої натруджені немиті руки, терла їх за спиною одну об другу, не знаючи, що відповісти.

– Про що, Максиме, говоримо? Я наречена з великим приданим. – Знайшовши в собі сили, вона посміхалася. – Повна хата дітей – в одного штани порвалися, в другого черевики дірками світять, дочці до школи щось придбати треба, а там і малому Ванькові. Це ще літом по теплу якось перебігають, а потім… Так що відходила я своє, тепер дітям лад треба дати.

Не сказавши нічого, Максим попрощався і пішов додому. А Мар’яна, глянувши крадькома на нього, відчула, як боляче защеміло її серце.


Ніч була темною і неспокійною. Чомусь не спалося. Колотилося серце в грудях, як у спійманого зайця. Не відходило від очей Максимове обличчя. Завивав інколи собака, а на тополі над дахом кричали сичі. Точніше, не кричали, а моторошно плакали, як малі діти. Мар’яна декілька разів поривалася вийти у двір. Хоча й була не з боязливих, але не насмілилася, і лише далеко за північ, коли на темне небо вийшов старий місяць, відчинила двері. З високого неба блимали мовчазні зірки, а навкруги – неначе все завмерло. Село спало, лише півні сповіщали про наближення ранку.

«Чомусь так тяжко на душі, як у ніч перед війною. – Вона те відчуття ще пам’ятає та й чи коли забуде. – Душа відчуває, тільки не скаже, – думала про щось живе всередині її грудей. – Може, з Уляною чи з Дунею щось погане сталося, а може, Тимофій пішов на бандитів і… Ні, Максим обіцяв не говорити. Невже з дідом Савою щось, чи з бабою Пронею, або Горпиною Петрівною? Ні, нехай живуть ще довго, бо як же без них, ми ж – одна родина не від роду свого, а від життя нашого, – намагалася розгадати причину свого хвилювання. – Захисти всіх і ти, Матінко Божа!» – аж очі на небо підняла, пригадавши видіння перед війною. Коли зайшла до хати, навіть прошепотіла молитву.

Задрімала лише на світанку, та й то ненадовго. Схопившись, вискочила зі свого провулку прямо на вулицю, неначе хто її підганяв. А побачивши там діда Саву, який уже розмовляв із дідом Кирилом, зрозуміла, що все-таки щось трапилося.

– От і Мар’яні не спиться, – почула вона його слова.

– А ви чому так рано вже зійшлися? Щось… – навіть не могла доказати.

– Сталося, Мар’яно! Сталося! – В його голосі були радісні нотки. – Але все вже, здається, позаду. Наші хлопці всю ніч бандитів ловили. Чиста робота! Без жодного пострілу справилися. Усіх п’ятьох упіймали – чотирьох дезертирів і Дем’яна з ними. Ото сором нам який, усім селом виростили, ще й над собою знущатися дозволили. Але нічого, хлопці сьогодні провели завершальну операцію. Війною ще раз запахло – мабуть, востаннє. І тут наш куток на передових позиціях був. Максим з Харитоном – молодці. Щось вони рознюхали ще звечора й Ігнатовичу сказали, а тому взвод військових викликати пощастило, які після півночі вже в селі були. Хлопці на конях, при зброї, і головне – все тихо. Зробили засаду на Максимовому та Кириловому кутках, там трьох голубчиків і схопили. А Дем’ян з Іваном попрямували через усе село Ольгу палити, тільки вже в Михайла Адамовича. Біля самісінької хати їх наздогнали, уже з сірниками в руках були. Не дай Боже було на п’ять хвилин запізнитися, бо й кулемет і гранати при собі мали. Ось так! – поки розказав, він аж сам розхвилювався. – Складна дуже операція вийшла, але й краплина крові не пролилася, – з великим задоволенням потирав дід Сава свої вуса. – А ти, Кириле, чому мовчиш?

– Та хіба за тобою встигнеш? Діло зробили, та й годі! – витер стомлене обличчя картузом.

– От чоловік, Мар’яно, всю ніч на ногах, тільки додому повертається, все бачив на власні очі, а я повинен за нього розказувати. – Дід, як завжди, намагався жартувати.

– Ну, тобі ж я розказав і доволі зрозуміло, чую, що ти тепер правильно переповідаєш, ніби теж там був. А сам же проспав? – забувши про втому, дід Кирило теж кепкував над своїм товаришем.

– Спасибі тобі, ти молодець, а я чи спав би, чи ні, а вам все одно допомогти не зміг би. Про нагороди чого не кажеш, мабуть, і тебе в той список написали чи все одному Віктору Ігнатовичу дістанеться?

– Нагороди то таке. Нехай

1 ... 91 92 93 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спалені мрії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спалені мрії"