Читати книгу - "Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки"

— Так. У мене там відбулася важлива зустріч.

— З ким? Чи це таємниця?

— Таємниця. Прийде час — і всі про все дізнаються.

— Це була ділова чи приватна зустріч?

— Це була приватна зустріч з діловою людиною.

— І?

— І ми приємно поспілкувалися на теми подальшої співпраці.

— Говорили тільки про роботу?

— Тільки (сміється).

— І які результати цієї зустрічі?

— Я вже сказала: скоро всі не лише почують про них, але й побачать на власні очі.

— Ви дуже заінтригували наших читачів, А не можна докладніше?

— Не можна. Я — людина забобонна. Дуже вірю в такі речі. Тому наперед говорити не буду нічого. Тільки мріяти. І вірити, що мої мрії неодмінно збудуться.

— Мрії професійні?

— Для мене професія давно стала життям. Тому, звісно, професійні.

— І коли слід чекати на їхнє здійснення?

— Думаю, місяці через три-чотири. За цей час треба багато зробити. Хоча й зроблено теж чимало. Але все поки на рівні планів і проектів. Тепер черга за реалізацією. Це непросто. Але, вірю, можливо. Причому, саме так, як це бачу я.

— Хто ж той „Містер Інкогніто“, ви, звичайно, не скажете.

— Вгадали. Не скажу. Думаю, хто стежив за нашою вчорашньою зустріччю, сам про все здогадається.

— Я стежив.

— От бачите. Значить, питання зайве. Хоча як професіонал я розумію, для чого воно прозвучало.

— Гаразд. Бажаю втілення ваших ідей.

— Дякую.

Отже, як можна зрозуміти, Софія зустрічалася з Мірошником для обговорення майбутньої співпраці. Що це буде, побачимо, але хочемо зазначити, що вчора ці люди зустрічалися не вперше. Справді вони затівають якийсь проект чи йдеться про елементарні відмазки заскочених на початку чергового роману, дізнаємося з часом. Однак принагідно зазначимо, що приблизно так само починався зв’язок Мірошника з його нинішньою дружиною, телеведучою Оксаною Мірошник, відомою раніше моделлю Оксаною Гринівською. Що ж, історія має здатність повторюватися. Правда, як відомо, повторюється вона двічі: першого разу — як трагедія, другого — як фарс. Час розсудить. І поставить усе на свої місця. Чекати залишилося недовго». І дата: 18 червня цього року.

«Та-а-ак, — почав міркувати, — почуті на Хрещатику, 26 плітки підтверджуються… іншими плітками. Але: мінус на мінус дає плюс. Найчастіше плітки народжуються на реальній основі. Тому вони — це реальна інформація, передана неофіційним способом. Головна риса пліток — це не вірогідність чи її брак, а всього-на-всього спосіб передачі: офіційними чи неофіційними вустами. І все. Значить, у нашій історії багато шансів має позиція „за“. Цікаво. А якщо припустити, що інтриганка Софія, дізнавшись про вбивство Ольги Довгань, підлаштовує все так само, щоб позбутися Мірошникової дружини? А що? Татуся вже обкрутила. Залишається звільнити місце. І ось усе виходить. Стрілки на попереднє вбивство переведені вдало. А ми тупцюємо довкола бідолашного Антоніо. Суперницю усунуто. Шлях до неземного щастя звільнено. Чим не варіант? Надзвичайно привабливий. На такий спокуситься хто завгодно, а не тільки епатажна журналістка. Хоча кілька зустрічей — це ще не підстава для розмов про адюльтер. Може, й справді проект який обговорюють. І все має абсолютно цнотливий вигляд. А учасники цих зустрічей настільки безневинні створіння, що навіть думок схожих ніколи не допускали. Може трапитися й таке. І ще багато чого. А щодо варіанта з журналісткою, то все поки — тільки припущення. Зі Свідерським — нібито простіше. Уже маємо багато фактів. Хоч щось вимальовується. А тут… Треба ще рити».

Перейшов на диван і дав волю втомленому тілу. Витягся на всю можливу довжину. Навіть зачепив трохи неможливої. Заплющив очі. Насолода. Непогана втеча від видимого світу. А від думок — куди подітися? Правда, із заплющеними очима все ж можна розслабитися. Принаймні хоч на трохи.

Та омріяного релаксу так і не одержав. Подзвонив Кодаковський.

— Що, академіку, знову байдикуєш? — прогримів натхненно.

— Звісно. Я ж у відпустці.

— Ну то їхав би на море чи в Карпати. Або на Світязь. Шикарний вибір. Знаєш, яка там краса. А повітря! У мене он на столі фотка з минулого року стоїть. Я там так розкошував…

— Ага, — розчаровано відреагував Богдан. — «Наша фірма пропонує вам комфортабельний і недорогий відпочинок…» Ти, Євгене Миколайовичу, наче штатним дратувальником десь підпрацьовуєш. І сиплеш сіль на цукор.

— Зрозуміло. «Вовча» таємниця спокою не дає?

— Приблизно так.

— Тоді слухай. Офіційно в Україні є три осередки тримання таких вовків. В Одеському, Миколаївському та Київському зоопарках.

— Усі на місці?