Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

Та «комерційна цінність», якою була місіс Уелдон для свого тюремника, мабуть, мала вберегти її від усіляких нових небезпек, принаймні протягом найближчих днів. А за цей час, можливо, їй вдасться вигадати такий план, за якого повернення її до Сан-Франциско не вимагало би приїзду містера Уелдона до Казонде.

Вона не сумнівалася, що, отримавши її листа, Джемс Уелдон негайно ж поїде до Африки, проникне в найстрашніші її краї, незважаючи на небезпеку цієї подорожі. Проте хто може поручитися, що йому дозволять без перешкод виїхати з Казонде із дружиною, дитиною та кузеном Бенедиктом, коли сто тисяч доларів вже будуть в руках у Негоро? Достатньо простого вередування королеви Муани, аби всіх їх тут затримали! Чи не краще було б, якби передача бранців і сплата викупу відбулися десь на океанському узбережжі? Це дозволило би містерові Уелдону уникнути необхідності вирушати у небезпечну мандрівку у внутрішні області Африки й дало б їм усім можливість вирватися з рук цих негідників після того як її чоловік внесе викуп.

Про це й розмірковувала місіс Уелдон. Ось чому вона відмовилася прийняти пропозицію Негоро. Вона розуміла, що Негоро дав їй тиждень на роздуми лише тому, що йому самому потрібен був час, аби підготуватися до поїздки.

— Невже він справді має намір розлучити мене з сином? — прошепотіла місіс Уелдон.

Цієї миті Джек забіг до хатини. Мати схопила його на руки й пригорнула до грудей так міцно, ніби Негоро вже стояв поруч, готуючись відняти в неї дитя.

— Мамо, ти чимось засмучена? — запитав хлопчик.

— Ні, синку, ні! — відповіла місіс Уелдон. — Думала про тата. Тобі хочеться побачитися з ним?

— Так, мамусю, дуже хочеться! Він приїде сюди?

— Ні… ні! Він не повинен приїжджати!

— Тож ми поїдемо до нього?

— Так, Джеку!

— І Дік теж? І Геркулес? І старий Том?

— Так… так… — відповіла місіс Уелдон і схилила голову, аби сховати сльози.

— Тато листа надіслав? — запитав Джек.

— Ні, дорогенький.

— Виходить, ти сама напишеш йому?

— Так… можливо, — відповіла матір.

Джек, сам того не знаючи, торкнувся болючого місця. Аби припинити ці розпитування, місіс Уелдон обсипала дитя поцілунками.

До причин, з яких місіс Уелдон відмовлялася дати Негоро листа, додалося ще одне не менш важливе міркування. Зненацька у неї з’явилася надія повернути собі волю без втручання чоловіка і всупереч волі Негоро. Це був лише проблиск надії, слабкий промінець, але все ж він замерехтів в її душі. Випадково вона почула лише кілька фраз із розмови Альвеца з його гостем, і в неї зародилася думка про те, що, можливо, наближається допомога, яку нібито надсилає саме провидіння.

Якось Альвеца і один торговець-метис із Уджіджі розмовляли в садку, неподалік від будиночка, де жила місіс Уелдон. Темою їхньої розмови, як і слід було очікувати, була работоргівля. Вони розмовляли про власну справу та про свої досить сумні види на майбутнє — їх турбували прагнення англійців припинити торгівлю невільниками не лише за межами Африки, для чого вони підключили свої крейсери, але й усередині континенту — за допомогою місіонерів та мандрівників.

Хозе-Антоніо Альвеца вважав, що наукові дослідження та географічні відкриття хоробрих мандрівників у Внутрішній Африці можуть дуже зашкодити комерційним операціям работоргівців. Його співрозмовник цілком погоджувався з цією думкою й додав, що всіх учених-мандрівників та проповідників варто було б зустрічати вогнем із рушниць.

Нерідко їх дійсно так і зустрічали. Проте, на превелику прикрість поважних торговців, негайно ж після вбивства одного цікавого мандрівника приїжджали інші, не менш цікаві. А потім, повернувшись на батьківщину, ці люди розпускали надто перебільшені, як казав Альвеца, чутки про жахи работоргівлі, що завдавало шкоди й без того досить важкій справі.

Метис співчутливо підтакував йому і у свою чергу зауважив, що особливо не пощастило ринкам у Ньянгве, Уджіджі, Занзібару та у всій області Великих озер: там побували один за одним Спік, Грант, Лівінгстон, Стенлі та багато інших. Ціла навала! Невдовзі вся Англія й вся Америка переселяться у внутрішні області Африки.

Альвеца поспівчував побратимові й сказав, що Західна Африка у цьому щасливіша: дотепер прокляті шукачі сюди майже не зазирали. Однак епідемія подорожей починає захоплювати й Західну Африку. Казонде поки ще поза небезпекою, але Кассанго й Біхе, де в Альвеца теж були свої факторії, вже під загрозою. Пригадується, навіть Герріс розповідав Негоро про якогось лейтенанта Камерона, у якого вистачило би нахабства перетнути всю Африку від одного берега до іншого, — ступивши на африканську землю в Занзібару, вийти через Анголу.

Побоювання работоргівців були цілком обґрунтовані. Відомо, що кількома роками пізніше описуваних нами подій Камерон на півдні та Стенлі на півночі справді проникли в недосліджені області Західної Африки й, описавши потім всі жахи торгівлі людьми, викрили нечувану жорстокість работоргівців, продажність європейських чиновників, під покровительством яких процвітав цей мерзенний промисел, і поклали відповідальність за все це на справді винних у такому стані речей.

Імена Стенлі та Камерона поки що не були відомі ані Альвецу, ані метисові з Уджіджі. Зате вони добре знали ім’я доктора Лівінгстона. Те, що вони говорили про Лівінгстона, глибоко схвилювало місіс Уелдон та зміцнило її рішучість не здаватися на вимоги Негоро; Лівінгстон, ймовірно, найближчими днями прибуде до Казонде зі своїм ескортом!

Цей мандрівник був дуже впливовою особою в Африці, влада Анголи змушена була йому сприяти. Знаючи це, місіс Уелдон сподівалася, що заступництво Лівінгстона поверне волю їй самій та її близьким, усупереч Негоро та Альвецу. Можливо, у близькому майбутньому бранці повернуться на батьківщину, і Джемсу Уелдону не доведеться для цього ризикувати життям у подорожі, результат якої міг бути дуже сумним.

Але чи правда, що доктор Лівінгстон невдовзі