Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

- Так я взагалі ніколи не дбав про скритність. Розумієш, село в нас маленьке, усі про всіх усе знають. Ми як одна велика сім'я.

- Тобто все село знало, що ти маг?

- Звичайно.

- І не боялися?

- А що вони дурні, щоб боятися? Вони ж усі мене з пелюшок виростили. Та і який рибалка відмовиться від допомоги людини, яка з морем управляється, ніби з домашнім песиком? Ось і берегли мене, а разом з тим і мою таємницю.

- Як же тоді Тайлору вдалося тебе забрати?

- Чесно скажу - насилу, - засміявся Рін. - Звісно, він мені все пояснив. Я погодився відплисти з ним у замок лорда Діраса. А ось мою названу сім'ю і все село вже вмовляли ми вдвох. Адже вони, якось дізнавшись, що мене хочуть забрати, перекрили корабель Тайлора і дуже довго не піддавалися ні на які вмовляння.

"Можливо, тому Тайлор не бажав мене відпускати в гільдію злодіїв для пояснень, - подумки припустив я. - Сумний досвід дався взнаки. Побоявся, що мої друзі теж так просто відплисти не дадуть, ще й корабель поцуплять". Я посміхнувся, одночасно своїм думкам і відреагувавши на веселу розповідь Рінола.

- Тепер ти про себе розповідай! - зажадав Рін.

Я коротко повідав про своє село і те, як доводилося ховатися, ну і як у підсумку довелося втекти. А ось уже про життя серед крадіїв розповідав охочіше і з подробицями. Рін мало не з відкритим ротом слухав про випробування. Весело сміявся разом зі мною, коли я зізнався, що в перший же вечір зі злодіями перебрав вина.

Наша балаканина потихеньку стихала, дедалі більше перебиваючись позіханням. Хотілося спати, але при цьому зовсім не хотілося йти в каюту.

- На палубі спати незручно, - втомленим голосом сказав Рін. - Може випадково в море змити. - Він усміхнувся.

- Ти відмінно плаваєш, я теж, - усміхнувся у відповідь я. - Але ти маєш рацію, ходімо.

Корабель хитався на хвилях, від цього здавалося, що ти перебуваєш у колисці. Звуки навколо заколисували, немов пісня матері. Я поплив у світ снів, щойно моя голова торкнулася подушки.