Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

Христина підіймається з місця, дивиться на Давида, а потім переводить погляд на мене.

— Хай там як, я хочу попросити вибачення. За ту сцену у ресторані.

Дивлюся здивовано.

— Я ж помітила, коли ти підійшла до дверей на терасу. І зіграла для тебе сцену, — хмикає вона.

— Але навіщо?

— Коди Давид мене кинув, я вважала, що він винен у всіх моїх бідах. Ані роботи, ані професії. Та ще й залежність від наркоти, яку оплачував він. Аж раптом він зник з мого життя. Зате в мене були гроші, які мені кинув його татко на прощання.

— Які гроші? — у розмову встрягає Давид.

— Невже ти не знав? Твій батько відкупився від мене, коли ти поїхав до Італії.

— Я просив тебе поїхати зі мною.

— Знаю, знаю… дурною була. Тільки потім зрозуміла, яку дурницю зробила, але було вже пізно.

— То ти вирішила таким чином помститися? — ставлю питання.

— Я відразу побачила, як ви дивилися одне на одного. Не важко було зрозуміти, що між вами щось є. Не знаю, що це було. Зіграла жіноча заздрість, або ж ревність. Та я захотіла, щоб Давид також втратив ту, яку так цінує.

Твій тато розповідав, яка ти ніжна і невинна дівчинка. Тому я зрозуміла: так зможу зіпсувати ваші стосунки. Такі, як ти, не пробачають зради.

— І історію вашу розповіла, щоб я у Давиді засумнівалася?

— Але ж ти засумнівалася, — підморгує Христина.

Так, вона має рацію. І якби не наполегливість Давида, ми б не були вже разом, швидше за все.

— І ти мені вибач, — кажу щиро.

— Ну що ж, хоч зараз ми змогли подружитися, — усміхається дівчина.

— Я хочу, щоб тато знову усміхався, — дивлюся в її очі.

— Я також цього хочу, — вимовляє Христина і відходить до вікна...