Читати книгу - "Королева Марго, Олександр Дюма"

— Ах, брате, — сказав Франсуа, — ви кривдите самі себе, і прикре становище того принца, чия доля обмежена границею батьківського поля або людиною в досягненні почестей! Я не вірю тому, що ви кажете.

— А проте, це така правда, брате, — відповів Генріх, — що коли б я був певен, що маю щирого друга, я зрікся б на його користь тієї могутності, якої хоче надати мені партія, що діє задля мене; та я не маю його, — додав він, зітхнувши.

— А може! Ви, безперечно, помиляєтесь.

— Ні, чорти б його взяли! — сказав Генріх. — Крім вас, брате, я не бачу нікого, хто був би до мене прихильний; отже, щоб не дати загинути в жахливих заколотах справі, яка могла б висунути на чільне місце якусь людину... негідну... я волію розкрити братові моєму королю все, що відбувається. Я нікого не назву, я не вкажу ні країни, ні часу, а до катастрофи не допущу.

— Великий боже! — скрикнув д’Алансон, не маючи сили стримати жах. — Що ви кажете!.. Як ви, ви, єдина надія партії по смерті адмірала, ви, навернений гугенот, не цілком навернений, — так, принаймні, гадають, — ви підіймете ніж на своїх братів! Генріх, Генріх, чи знаєте ви, що, роблячи це, ви підводите під другу Варфоломіївську ніч усіх кальвіністів королівства? Чи знаєте ви, що Катерина тільки й чекає нагоди, щоб викорінити все, що ще лишилося в живих?

І герцог, тремтячи, з помертвілим обличчям, на якому виступили червоні й білі плями, стискав руку Генріха, благаючи зректися наміру, що міг згубити його.

— Як! — сказав Генріх з цілком простодушним виразом в голосі. — Ви гадаєте, Франсуа, що з цього може вийти стільки біди? Але ж, маючи слово короля, я був би, здається мені, гарантований від нерозсудливих вчинків.

— Слово короля Карла IX, Генріх!.. Що ж, адмірал не мав його? Теліньї не мав? Самі ви не мали? О, Генріх, я вам кажу: якщо ви зробите це, ви погубите всіх їх, і не тільки їх, а з ними й усіх тих, хто мав безпосередні чи посередні зносини з ними.

Генріх, здавалось, поміркував з хвилину.

— Коли б я був значним принцом при дворі, — сказав він, — я б чинив інакше. На вашому, приміром, місці, Франсуа, на місці можливого наслідника престолу...

Франсуа іронічно кивнув головою.

— Що зробили б ви на моєму місці? — сказав він.

— На вашому місці, брате, — відповів Генріх, — я сам став би на чолі руху. Моє Ім’я і значення були б запорукою за життя бунтівників, і я здобув би користь, по-перше, для себе, — а далі, може, і для короля, — з справи, що без того могла б стати страшенним нещастям для Франції.

Герцог д’Алансон вислухав ці слова з радістю, від якої все його обличчя засяяло.

— І ви гадаєте, — сказав він, — що така справа можлива і що вона звільняє нас від усього того лиха, яке ви передбачаєте?

— Гадаю, — сказав Генріх. — Гугеноти люблять вас: ваша скромна зовнішність, ваше високе становище і разом з тим прихильність, яку ви завжди виявляли до їх одновірців, — усе спонукає їх служити вам.

— Але, — сказав д’Алансон, — в партії розбрат. Ті, що за вас, чи стануть за мене?

— Я беруся привернути їх до вас двома доводами.

— Якими?

— По-перше, довірою, що мають до мене їх вожді; по-друге, побоюванням, що ваша високість, знаючи їх імена...

— Хто ж відкриє мені їх?

— Я, чорти б його взяли!

— Ви це зробите?

— Слухайте, Франсуа, я ж вам кажу, — провадив Генріх, — при дворі я люблю тільки вас: це, безперечно, наслідок того, що ви в такому самому становищі переслідуваного, як і я, та й дружина моя теж любить вас почуттям, ні з чим незрівнянним...

Франсуа почервонів від приємності.

— Повірте мені, брате, — провадив Генріх, — візьміть цю справу в свої руки, царюйте в Наваррі, і якщо тільки ви залишите мені місце у себе за столом та добрий лісок для полювання, я вважатиму себе щасливою людиною.

— Царювати в Наваррі! — сказав герцог. — Але якщо...

— Якщо герцог д’Анжу стане королем польським, так? Докінчую вашу думку.

Франсуа подивився на Генріха з певним острахом.

— Ну, слухайте, Франсуа! — провадив Генріх. — Раз ніщо не лишається непоміченим вами, я міркую саме на підставі цього: якщо герцог д’Анжу стане королем польським, а наш брат Карл, — хай бог його боронить, — помре, то від По до Парижа лише двісті льє, а від Парижа до Кракова — чотириста; ви будете в Парижі, щоб одержати спадщину, саме тоді, коли король польський дістане звістку, що вона звільнилась. Тоді, якщо ви будете вдоволені з мене, Франсуа, ви віддасте мені королівство Наварське, яке буде лише однією з окрас у вашій короні, — на таких умовах я приймаю його. Найгірше, що може статися з вами, це те, що ви зостанетесь у Наваррі і покладете початок новій королівській династії, живучи однією сім’єю зо мною й моєю родиною, тим часом як тут — що ви таке? Бідний переслідуваний принц, третій син короля, раб двох старших братів, якого з примхи можна закинути в Бастилію.

— Так, так, — сказав Франсуа, — я добре почуваю все це, так добре, що не розумію, як ви самі зреклись того плану, що мені пропонуєте. І ніщо не б’ється у вас тут?

І герцог д’Алансон поклав руку на серце Генріха.

— Бувають тягарі, — сказав, усміхаючись, Генріх, — надто важкі для деяких рук, отже я не робитиму спроби підіймати їх; я боюсь утоми і не маю охоти приймати таку вагу на себе.

— Отже, Генріх, ви напевне зрікаєтесь?

— Я сказав це де Муї і кажу ще раз вам.

— Але в таких обставинах, дорогий брате, — сказав д’Алансон, — не говорять, а доводять ділом.

Генріх зітхнув, як борець, що почуває, як згинається спина його супротивника.

— Я й доведу це, — сказав він, — сьогодні ввечері: о дев’ятій годині список ватажків і план справи будуть у вас. Акт мого зречення я вже передав де Муї.

Франсуа взяв руку Генріха і з почуттям