Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Після тебе 📚 - Українською

Читати книгу - "Після тебе"

482
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Після тебе" автора Джоджо Мойєс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 92 93 94 ... 105
Перейти на сторінку:
мовив він. — Я проведу тест на падіння руки, а ви біжіть заводьте машину. Якщо це те, про що я думаю, треба забиратися звідси.

— Пастка? На наркотики? — Донна кинула оком кудись мені за спину.

— Може. А може, перерозподіл районів впливу. Нам треба перевірити координати виклику. Мабуть, Енді Ґібсон[50] саме тут знімав ті свої відео.

Я намагалася заспокоїти голос.

— А що таке тест на падіння руки?

— Я підніму їй руку та відпущу над обличчям. Якщо вона при тямі, то зупинить руку. Це рефлекс. Якщо хтось за нами зараз стежить, я не хочу, щоб вони зрозуміли, що ми здогадалися. Луїзо, удай, що йдеш по обладнання. Коли будеш біля машини — напиши повідомлення, і я проведу тест. Якщо коло машини хтось є, не відчиняй, просто повертайся сюди. Донно, готуйся, ти підеш після неї. Якщо ви обидві підете разом, вони зрозуміють.

Він дав мені ключі. Я взяла сумку, наче то моя власна, і швидко пішла в бік машини. Виникло відчуття, що за мною стежать невидимі для мене люди. Серце калатало просто у вухах. Я намагалася не видавати страх обличчям і йти спокійно та цілеспрямовано.

Луна від кроків безлюдним проходом. Іти страшенно далеко. Коли я зрештою побачила машину, мені стало легше. Я дістала ключі, відімкнула машину та хотіла залізти всередину. Раптом із темряви почулося:

— Міс…

Я озирнулася — нікого.

— Міс… — із-за бетонного стовпа вийшов молодий хлопчина. Біля нього — ще один, у капюшоні, що затуляв обличчя.

Я позадкувала на крок, до сумки. Серце сильно билося.

— Їй уже допомагають. — Я говорила спокійно. — Наркотиків тут немає. Відійдіть. Обидва.

— Міс, він коло контейнерів. Вони не хотіли, щоб ви допомагали. Сильна кровотеча, міс. Через це сестра Емека там прикидається — щоб відволікти вас. Щоб ви поїхали.

— Що? Про що ти?

— Він коло смітників. Допоможіть йому, міс.

— Де ті смітники?

Тут хлопець стомлено озирнувся, а потім раптово зник. Я кинула оком навкруги, намагаючись зрозуміти, що відбувається. З-за гаражів визирав край яскраво-зеленого контейнера для сміття — мабуть, воно. Я пройшла по доріжці в тіні — мене не було видно з головного майданчика. Потім побачила смітники за огорожею та чиїсь ноги в спортивках, просякнутих кров’ю. Верхня частина його тіла була під баком, і мені довелося присісти поруч. Хлопець повернув до мене голову й тихенько застогнав.

— Ти чуєш мене?

— Вони мене дістали.

На його ногах були дві рани, з них сочилася липка на вигляд кров.

— Дістали…

Я схопила телефон та набрала Сема:

— Я коло смітників, праворуч від тебе, — заговорила я тихим голосом. — Приходьте сюди. Швидко.

Я бачила його — він повільно роззирнувся, доки не знайшов мене очима. До нього підійшли двоє старих — добрих самаритян, мабуть. Вони стали розпитувати Сема про дівчину, на обличчях — занепокоєння. Він обережно накрив ковдрою акторку та сказав, щоб вони залишилися поряд із нею, а сам пішов із сумкою в машину — начебто по обладнання. Донни з ним не було.

Я розкрила сумку, яку взяла з собою, знайшла марлеву пов’язку та наклала на рану на нозі. Кров не зупинялася.

— Допомога зараз буде. Ми заберемо тебе у швидку, — я говорила, як акторка з поганого фільму, але більше жодні слова в голову не лізли. «Давай же, Семе».

— Заберіть мене звідси, — застогнав хлопець.

Я накрила долонею його руку, намагаючись не нервувати. «Давай же, Семе. Де, в біса, ти подівся?» Раптом почувся звук двигуна швидкої — вона їхала до мене на чималій швидкостіповз гаражі. Машина зупинилася коло мене, і з дверей вискочила Донна.

— Допоможи мені затягти його, — сказала вона, — забираймося звідси.

Часу вкладати його на ноші не було. Я вже чула кроки — до нас бігли люди. Багато людей. Ми на руках затягли хлопця в задні двері, Донна зачинила їх — і ми кинулися до кабіни. Я скочила всередину. Серце калатало в грудях — я заблокувала свої дверцята. Згори до нас бігли чоловіки з чимось у руках. Пістолети? Ножі? Ноги перетворилися на желе. У вікно я побачила, що через майданчик до нас поспішає Сем — він дивився вгору і теж їх бачив.

Донна побачила перша: пістолет у руках чоловіка. Вона вилаялася та ввімкнула задню передачу, об’їжджаючи гараж і прямуючи до Сема просто газоном. Він продовжував іти вперед. Я бачила його зелену форму в дзеркалі.

— Семе! — закричала я у вікно.

Він глянув на мене, потім на них.

— Залиште швидку в спокої! — крикнув він чоловікам. — Назад! Ми просто робимо свою роботу.

— Ні, Семе, тільки не зараз… — пробурмотіла Донна.

Чоловіки продовжували бігти, намагаючись знайти найкоротший шлях до машини. Вони насувалися, наче хвиля. Один запросто перескочив через парапет і опинився на цілий марш сходів нижче. У мене коліна дрижали — так я хотіла опинитися якнайдалі звідси.

Сем і далі йшов уперед. Він підняв руки.

— Хлопці, не чіпайте швидкої. Ми просто приїхали допомогти. — Він говорив спокійно й упевнено. Жодного страху в голосі, на відміну від мене.

У дзеркало я побачила, що чоловіки вже не бігли, а йшли. «Дякувати Богу», — промайнула думка десь далеко. Позаду стогнав хлопець.

— Усе. — Донна висунулась у вікно. — давай, Семе, в машину. Поїхали. Ми..

Бах.

Звук прорізав повітря та відбився луною від стін. Моя голова наче вибухнула тим звуком. І потім знову:

Бах.

Я скрикнула.

— Що за… — голос Донни.

— Чорт, треба забиратися звідси! — голос пораненого хлопця.

Я глянула назад. Нехай тільки Сем сідає в машину. «Будь ласка, сідай». Але Сема ніде не було. Ні, був — якась зелена купа на землі. Яскраво-зелена куртка на бетоні.

Усе завмерло.

Ні. Ні.

Машина зупинилася. Донна вискочила, я за нею. Сем не ворушився. Він лежав на землі — а навколо кров, багато крові. Пляма крові повільно росла навколо нього. Двоє стареньких швидко зникли за дверима. Дівчина, яка була нібито непритомною, кинулася тікати, немов вправний бігун. До нас і досі бігли чоловіки

1 ... 92 93 94 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Після тебе», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Після тебе"