Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- Агов, попрошу поваги, - втрутився Денис.

- Марк викрав Лєру, - Влад перейшов до головного.

Денис підняв очі й, здавалося б, протверезів.

- Знаєш, де він живе? - з нетерпінням запитав Коля.

- Спробую згадати, - він ходив кімнатою і щось шепотів собі під ніс.

Друзі мовчки стежили за ним, затамувавши подих, ніби він міг одним словом вказати на місце, де знаходиться Лєра.

- Начебто знаю... був там пару разів, приблизно в такому ж стані. Проведу, якщо розкажете все з самого початку. В чому ви звинувачуєте Марка?

- Це ти нам розповіси! - гаркнув Коля. - Де і за яких обставин ви бачилися?

- В клубі кілька разів зависали. Хлопці, він же мій друг, ну...

- Лєра зникла вчора вранці, - нагадав Влад.

 - Я точної адреси не пам'ятаю, але можу показати, - видав Денис.

- Покажи, - Влад спопеляв його поглядом.

- Окей, тільки переодягнуся, - він рушив до дверей.

- Стояти! - рявкнув Коля. - Ти його друг, тому я б не став тобі довіряти... і тим паче відпускати в кімнату одного, де ти можеш зателефонувати йому.

- Колян, та що з тобою? - повернувся Денис.

- Сходжу з тобою.

- Гаразд, подивишся на моє ідеальне тіло, - провокував він. - Ну, а що, Лєрі подобається.

- Іди вже!

Влад схопив куртку і пішов слідом.

Перед виходом хлопці зазирнули до Ані. Вони не бачилися з учорашнього дня, і вона вже зовсім зневірилася.

- Ми їдемо шукати Лєру, - попередив Коля. - Ти з нами?

Аня схопилася з ліжка, вже готова була погодитися й почати збиратися, але Влад все вирішив за неї.

- Вона не їде.

- З чого це раптом? - так само грубо запитала вона.

- Мені так буде... спокійніше.

Аня розгубилася. У відповідь розраховувала почути що завгодно, але не це. Ніколи б не повірила в його здатність хвилюватися за іншу людину. Невідомо, що буде за адресою, куди вони приїдуть; може, варто його послухати?

- Вирішуйте вже щось, - встряв Денис, спершись на одвірок. - Спати хочу страшенно.

- Я їду, - погодилася Аня.

- Добре, - кивнув Коля. - У тебе є шпилька? Нам, можливо, доведеться зламувати двері.

- Я схожа на людину, яка використовує шпильки?

- Взагалі-то так. Може, скріпка?

- Є!

Аня дістала з полиці цілу пачку і простягнула Колі.

- Дякую. Ходімо?

- Погана ідея, - прокоментував Влад. - Ми вже одну втратили, хочеш ризикувати ще однією?

- Аня буде підстраховувати, раптом що.

Денис пропонував поїхати на його машині, але хлопці відмовилися. Так само швидко вони потрапили в потрібний район автобусом - до чотирнадцяти поверхової новобудови з білої цегли й з чорними балконами, що вважалася гордістю архітектора. І хоч система безпеки була на найвищому рівні, їм вдалося попасти в під'їзд, бо саме в ту мить вийшла дівчинка, яка й відчинила їм двері.

На шостий поверх вони піднялися пішки, боячись, що в ліфті можуть бути камери. Спочатку подзвонили в дзвінок, але відповіддю була лише мертва тиша. Переконавшись, що відкривати їм не збираються, Коля дістав пару скріпок і почав застосовувати теоретичні знання на практиці. Кілька хвилин зосереджено возився із замком, поки інші мовчки спостерігали за його діями.

- Чуваче, звідки в тебе досвід у зломах? - запитав Влад, сидячи на перилах. - На вигляд такий порядний.

- З таким батею і не таке зможу, - з гордістю зазначив Коля.

- Нам за це нічого не буде? - хвилювалася Аня. - Це ж не законно.

- Нас витягнуть, - обіцяв Коля. - Завжди мріяв скористатися службовим становищем батька.

Незабаром почулося клацання, що змусило всіх напружитися. Коля встав і, піднявши руку зі скріпкою, відчинив двері.

- Ну, ходімо.

Він зайшов у квартиру першим. Влад із Денисом пішли перевірити кухню і вітальню, а Аня зазирнула в кабінет, потім у спальню. Коля, спіймавши відголос інтуїції, рушив до ванної. Підійшов до дверей і спробував відчинити їх, але було закрито зовні.

З легкістю розібравшись із замком, він відкрив двері та зайшов. Обличчя осяяла посмішка, побачивши Лєру, що сиділа в кутку біля ванної, обнявши коліна. Вона не чула, як у квартиру ввірвалися чужі - міцно спала.

- Знайшов, - задоволено прошепотів він.

На його голос Лєра повільно підняла голову й потерла очі. Переконавшись, що це не черговий сон, який мучив останню добу, вона підскочила і кинулася в його обійми. Коля, не стримуючи емоції, притиснув її до себе, обережно кружляючи.

- Колю, - зі сльозами видихнула Лєра. - Ви як мене знайшли?