Читати книгу - "Астальдо"

Ясна річ, що про сутичку в Альквалонде та про прокляття Судді жоден Нолдо не вимовив і слова. Рівно, як і про незгоди поміж рушенням. Однак по табору полетіла пташкою історія про врятування «князя Маедроса» «князем Фінгоном». Фіндекано підозрював, що в поширенні чуток повинен його вірний зброєносець, який віднайшов тут якихось батькових приятелів і, напевне, не втримався, щоб не розхвалити до небес свого аranena, якого юний нандо вже називав «aran nin» — мій повелитель. Внаслідок цього, на Фіндекано-Фінгона почали дивитися як на воїна, рівного Богам, а високий рудоволосий красень-Нолдо тільки очі опускав під зливою цікавих поглядів, які чемні Квенді кидали на нього з-під опущених вій.

Трохи затьмарила загальне єднання відсутність гостей з Доріату. Лише на другий день свята в долину прибули двоє вершників, в яких Синдар упізнали співця Даерона та воєводу князя Ельве, Маблунга. Обидва доріатці були дійсно такими ж високими, як і Нолдор, обидва були Пробудженими, Маблунг, обличчя якого мало жорсткі риси воїна, однак виявився щирим і приязним, а Даерон чимось нагадував Макалауре, з яким і потоваришував трохи не з першої години перебування в таборі.

Даерон і передав Великому Князю Нолдор Фінголфіну вітання від князя Ельве, передав на словах, як і першого разу. Нолофінве, який зазвичай намагався ставитися поблажливо до слабкостей ближніх, цього разу, від нолдорської гордости, подякував так холодно, що його охоронці оповідали опісля, що їм почувся дзвін криги Гелькараске. Доріатці, однак, сприйняли відповідь цілком спокійно і ще раз запевнили князя Нолдор від імені свого володаря в дружбі та добрих намірах.

Відбулися змагання мечників, на яких переміг Майтімо Руссандол… Переміг завдяки тому, що бився з лівої — його супротивники не встигали переналаштуватися. Дві гарненькі Нолдіе увінчали його вінком з дубового листя, і в їхніх очах було неприхована ніжність до завзятого воїна. Фіндекано ще раз пошкодував подумки, що друг віддав ніжність серця панні з Синдар, а не приглядався пильніше до чорнявих красунь свого народу. Відбулися змагання стрільців, і тут Фіндекано довелося скрутно — він мав вибороти перемогу у Лаіквенді, невідомих на Заході, але неперевершених в Ендоре володарів лука. Оссиріандські Квенді били ворога з луків, били так, що той не встигав і зрозуміти, звідки прийшла погибель. Нині вони блукали в своїх лісах потаємними тропами, і злі язики говорили, що Лаіквендо спершу стріляє, а тоді вже гукає: «Daro![139]».

Однак, честь народу Нолдор була врятована — Лаіквендо, з яким змагався Фіндекано, таки промахнувся по майже незримій вербовій гілочці, виставленій замість мішені. В той час, як стріла Фіндекано зрізала ту гілочку, немов ножем. Вінок на князя Дор-Ломіну вдягнула світловолоса дівчина в зелено-брунатному вбранні, і в блакитних очах її було стільки здивування, що Фіндекано усміхнувся і ніжно поцілував панянку в щічку.

В змаганнях стрільців, під тихе здивування Нолдор, приймав участь і Майтімо… Він вибув десь в середині змагу, але він стріляв, натягуючи тятиву лівицею, а лук тримаючи в подобі руки, виробленій з заліза. Пальці на тій руці згиналися за допомогою шнурів, і Фіндекано здогадався, що це виріб котрогось з братів Руссандола. Незважаючи на поразку, Майтімо, ніби був задоволеним зі свого вчинку, і хитро підморгнув Фіндекано, йдучи з поля — мовляв, це ще не кінець дивовижам.

Наступного дня обговорювалося мистецтво співу та музикування. Тут головними супротивниками стали Макалауре та Даерон, і присутні довго вагалися, кому присудити перемогу. Даерон співав про кохання, мудре і могутнє, про ніжний паросток, золоту квітку, приховану посеред безмежного лісу. Співав він про те, що настане день, і квітка бризне вогняним квітом, і їхні душі зіллються в одне, і закружляють у вогняному вихорі… Фіндекано чув, як діви-Синдаріе говорили з заздрістю, що коханню Даерона немає перепон, і щасливою буде Лутіень, коли прийде пора їй розквітнути в хащах Доріатського лісу. Та застогнали струни арфи Макалауре, і войовничий подзвін пронісся над притихлим натовпом… Про хмари на Півночі співав молодий Нолдо, про чорну Твердиню, принишклу в горах, про те, що нікого не промине чаша битви, що кохання зблискуватиме золотом поміж сяйва клинків, і сипатиметься на обвуглену землю розірваним намистом… Та солодким буде таке кохання, солодким і гірким водночас, коли жона цілуватиме meldo в тверді вуста, і подаватиме йому меча, і помагатиме вдягти кольчугу, і чекатиме на нього на вежі, сподіваючись без надії… Слухаючи його, втирали сльози жони-Нолдіе, і зітхали Телеріе, піддані Кірдана, яким довелося пережити навалу з півночі ще до появи в Ендоре Морінготто і приходу Нолдор. Врешті, князь Фінголфін прийняв мудре рішення не визначати переможця, бо обидві пісні виявилися рівно близькими серцям присутніх тут Квенді.

Опісля цього славетного змагу, музичили всі, хто хотів, і на чому хотів. Грав на своїй арфі Фінарато, співаючи телерійських пісеньок про море та білі кораблі, і мимоволі схилили голови деякі з Нолдор… Грав і Фіндекано, не тих пісень, що складав в дорозі, а інших, про дружбу, якій нема перепон, про руку, простягнену над безоднею погибелі, про надію, що ніколи не згасає… І він же застиг на місці, коли, опісля Нолдо Ектеліона, приятеля Туракано, котрий чудово грав на флейті, на втіху всім присутнім, до середини кола, де, на почесних місцях сиділи князі Нолофінве та Кірдан, воєвода Маблунг, що заміняв на святі князя Ельве Сінголло, та невідомий Фіндекано представник від Лаіквенді з Оссиріанду, вийшов Майтімо зі скрипкою в руці…

На понівеченій правиці Руссандола була інша накладка — срібна, легша… Фіндекано, однак, з жахом помислив, що це неможливо, що приятель осоромиться перед усіма Квенді. Він сам колись грав на скрипці, і на трохи відмінній від неї віолі, і добре знав, що смичок потрібно відчувати, що в грі приймає участь саме кисть руки, яку не замінить ніякий метал. По нашорошеній тиші, Нолофінвіон втямив, що майже всі подумали так само, і ладні запастися в землю — бо ніхто не бажав приниження князю Гімрінгу, який вже встиг заробити опінію прекрасного мечника і, завдяки деяким балачкам, особи, що вистояла в катівнях самого Морока, і втратила там руку,