Читати книгу - "Річки Лондона"

— Що вона робить? — спитала мати. — Вона молиться за нас, так?

— Щось таке, — сказав я.

— Тс-с, — сказала Беверлі, сідаючи. — Я слухаю.

— Що саме?

Щось влетіло у вікно, відскочило від стіни та впало мені на коліна — кришка пожежного гідранта. Побачивши, як я його оглядаю, Беверлі вибачливо знизала плечима.

— Що саме ти зробила? — спитав я.

— Я не певна, — сказала вона. — Раніше я такого ніколи не пробувала.

Дим густішав, і ми були змушені лягти лицем на холодні камені підлоги. Середнє німченя заплакало. Мати обійняла його однією рукою й підсунула ближче до себе. Найменша дівчинка зберігала стоїчний спокій. Вона не зводила свої блакитні очі з мене. Батько не знаходив собі місця. Він думав, чи не варто йому принаймні підвестися й спробувати зробити щось марне, але героїчне. Я чудово розумів його. Остання вітрина розбилася й уламки скла посипалися на мою спину. Я вдихнув дим, закашляв, знову вдихнув дим. Було таке враження, що я не можу вдихнути достатньо. Я зрозумів, що це кінець — я помру.

Беверлі почала сміятися.

Раптом навколо нас був спекотний недільний ранок під несподівано блакитним небом. Запах нагрітого пластику та пилу: з сараю дістають надувний басейн і вдягнені в купальники та плавки діти стрибають від радості. Обличчя тата почервоніло, бо він надуває басейн, а мати кричить, щоб малі були обережні. Крізь вікно кухні від крана з холодною водою тягнуть шланг. Шланг кашляє пилом, усі діти вичікувально зазирають у нього…

Підлога затремтіла і щойно я встиг подумати «Що за дідько?!», аж у південний бік крамниці вдарила стіна води. Двері розчахнуло й не встиг я за щось схопитися, аж повінь здійняла мене й вдарила об стелю. Ударом вибило з моїх легень повітря, і я був змушений скоритися інстинктові й хапнути ротом. На мить мені стало видно, як Беверлі спокійно плаває серед мотлоху, а потім вода витекла з крамниці так швидко, що я гепнувся на підлогу.

Батько, виявивши більшу холоднокровність, ніж я, утримав себе та свою сім'ю, упершись у прилавок. Вони всі запевнили мене, що з ними все гаразд, окрім найменшої, яка хотіла те саме ще раз. Стоячи посеред крамниці, Беверлі переможно скинула вгору кулак.

— Так! — сказала вона. — А чи може таке зробити Тайберн?

Ейфорія Беверлі тривала довго: за цей час я встиг відправити німецьку сім'ю до найближчої швидкої допомоги. Наскільки я зміг зрозуміти з побаченого, спричинена Беверлі хвиля води розпочалася десь біля центра критого ринку й покотилася на всі боки, заливши Площу приблизно на десять сантиметрів. Я подумав, що Беверлі одним ударом збільшила руйнування того вечора вчетверо, але ділитися з нею цією думкою не став. Вогонь, який був на даху, їй погасити не вдалося, але коли ми йшли звідти, туди вже прямували лондонські пожежники, які закінчать цю справу.

Побачивши пожежників, Беверлі дивно збудилася й практично потягла мене вздовж Джеймс-Стріт геть від ринку. Заворушення, схоже, вже скінчилися, якщо не зважати на ЗМІ, що полювали на відьом, і на офіцерів швидкого реагування, що стояли групами навколо, обговорювали методи застосування кийків і повертали на місце свої ідентифікаційні номери.

Ми сіли на п'єдесталі колони на Севен Даєлз і дивилися на машини служб швидкого реагування, що ревіли повз нас; кожного разу, коли проїжджали пожежники, Беверлі здригалася. Хоч вечір був теплий, ми почали мерзнути, бо були наскрізь промоклі. Беверлі взяла мене за руку й стиснула її.

— Я в такій халепі, — сказала вона.

Я обняв її однією рукою, а вона скористалася цією нагодою, щоб просунути під мою сорочку холодну руку й гріти її там.

— Дуже дякую, — сказав я.

— Просто замовкни й думай про щось тепле, — сказала вона, неначе коли її груди терлися об мій бік, я міг думати про щось інше.

— Ну, зіпсувала ти кілька труб, — сказав я. — Які через це можуть бути проблеми?

— То були пожежні гідранти, а це означає, що культ Нептуна буде невдоволений, — відповіла вона.

— Культ Нептуна?

— Лондонська пожежна бригада, — пояснила вона.

— Лондонські пожежники вірять у бога Нептуна?

— Ні. Принаймні, не офіційно, — сказала вона. — Але ж ти розумієш: моряки та Нептун — природний союз.

— Пожежники — моряки?

— Не зараз, — сказала вона. — Але за старих часів для тушіння пожеж шукали дисциплінованих хлопців, які розумілися на воді, линвах та драбинах і не боялися висоти. А з іншого боку, багато моряків шукали постійну роботу на суші, тож вони були наче створені одні для одного.

— Але все одно… Нептун? — сказав я. — Римський бог моря?

Беверлі поклала голову на моє плече. Її волосся було мокре, але я не заперечував.

— Моряки забобонні, — сказала вона. — Навіть ті з них, хто вірить в Ісуса, знають, що треба мати повагу до Царя Морів.

— Ти зустрічалася з Нептуном?

— Не кажи дурниць, — відповіла вона. — Такої особи не існує. У будь-якому разі, мені соромно за гідранти,