Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пан Тадеуш, Адам Міцкевич 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пан Тадеуш" автора Адам Міцкевич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 92 93 94 ... 98
Перейти на сторінку:
Чи маєте мене ви взяти за дружину? Скажіть — і Реєнта я без вагань покину!» Граф, подивившися із усміхом гірким, «Запізно! — вимовив. — Хвилину перед цим Мені здавалася така ти поетична, Тепер — тепер цілком буденна й прозаїчна! Шлюб, кажеш! Знай, що це на руки ланцюги, А не на душі! Знай, що дивної жаги, Кохання вічного тобі не вдовольнити, Знай, що закоханий я у таємні квіти, Що неподілене — найвище почуття, Двох душ споріднених розлучене життя! Так у небесному безмежному просторі Зливають промені, та не зіллються зорі!» «Не зірка, жінка я! — промовила на те Вона ображено.- І що він тут плете, Що він вигадує? А, нісенітниць годі! Гляди! Як станеш ти мені на перешкоді, — Оцими нігтями тобі я покажу, Як долю розбивать, бешкетнику, чужу!» «Ні, пані,- Граф на те, — з погордою відходжу». І Підкоморія дочку, вродливу й гожу, Іскристим поглядом оглянув, мов на зло. Пан Войський, бачивши, до чого діло йшло, Взяв слово про сварки палкі й скороминущі. Докладно змалював він Налібоцькі пущі, Дійшов до Рейтана, Денасова згадав, — Та знову випадок скінчить йому не дав. Про сварку розповів, та не дійшов до згоди,[215] Бо гості розійшлись у сад для прохолоди. Уже живицею помазано смички, Уже озвалися під липою скрипки, До танців строячись на галяві зеленій. Тим часом молодій, веселій нареченій Важливе тихо щось Тадеуш повід а, — І пильно слухає ті речі молода. «Я хочу доброї поради запитати У тебе, Зосенько. Щоправда, молода ти, Та маєш буть мені порадниця й жона. Те, що казатиму, уже мій дядько зна І не противиться… Прийшла тепер пора нам Подумать, що війна дала у нас селянам? Ми вільні,- а у них новий лиш буде пан? Ти, Зосю, власниця для більшості селян, Що ми з маєтками як спадок обіймемо. Живеться незле їм, допоки ми живемо, — А потім… як дійде до голоду, до сліз?… Та й сам людина я. Боюся, що каприз До вчинку кривдного міг би й мене довести. Ні! Ліпше зробимо для совісті, для честі, Коли ми здіймемо неволі з них ярмо І, не вагаючись, їм землю віддамо, Що працею вони кривавою придбали, Всіх нас годуючи… Але тоді чимало Прибутку нашого відійметься у нас. Я не боюсь того, навиклий повсякчас Жить помірковано, без блиску та пишноти, — Ти, Зосю, поміркуй: приучена давно ти До розкоші… жила в столиці кілька літ… То треба зважити, обмислити як слід, Чи згодна ти забуть про те життя вабливе, Заритися в селі і з того буть щаслива? До того ж, роду ти високого, а я…» А Зося в відповідь: «Тут воля не моя, Бо слово — мужеві у господарськім ділі. Коли б же й справді ми від того забідніли, Стократ в убожестві миліший ти мені. А щодо давньої, багатої рідні, — її не знала я, не бачила ніколи. Люблю своє село, люблю діброву, поле, То за столицею не знатиму нудьги. І ще признаюся, мій друже дорогий, Що як торік ото я мешкала у Вільні, — Усе тягло мене у ці краї привільні, І про Сопліцівку я снила уві снах. Тепер, вернувшися в село під простий дах І господинею у рідній ставши хаті, Охоче вчитимусь у ній хазяйнувати І не боятимусь труда і самоти, Як будеш їх ділить зо мною, любий, ти! Хай щастю нашому весь світ тоді заздростить!» Гервазієва тут з'явилась довга постать, Незадоволена. «Вже знаю, — він почав, — Суддя казав мені… Чи не німецьких прав Надати польському ви хочете селянству? Бо воля, сказано, призначена для панства, І не пасує це звичайним мужикам. Звичайно, праотець у всіх один — Адам, Та хлопи, знаємо, свій рід ведуть од Хама, Євреїв зовемо Яфета ми синами, А шляхти дерево від Сіма вироста. Нам, правда, каже ксьондз, що від часів Христа, Дитини царської, що в яслах уродилась,  Усе змішалося, усе перемінилось І порівнялися всі стани й племена. Ну, коли так, то й так —
1 ... 92 93 94 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Тадеуш, Адам Міцкевич», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"