Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

На якусь неймовірно довгу мить у мене зупинилось серце від переляку. В нинішніх умовах взагалі вже чого завгодно очікувати можна було. Майнула думка, що навіть тістечка в наш час не такі безневинні, як можна було б подумати.

Я повільно зняла з себе одного капця, намагаючись зайвий раз не шуміти, та обережно наблизилась до того самого пакету. І ледь замахнулась, аби вирішити проблему радикально, як із нього вмить висунулась гостровуха голова Су. Та не просто так, а вся в шоколадній глазурі.

Прокляття!

Мене немов блискавкою вдарило. Серце підскочило до горла та ніби обірвалось. Ледь не прибила малечу. І слідом накотила така злість, що захотілось її все ж прибити.

– Ти здуріла? Я ледь тебе капцем… о боги! – відкинувши знаряддя  майже вчиненого злочину, заговорила я. – Ще трошки і від тебе лишилось би тільки мокре місце.

Вираз обличчя маленької, синенької, дуже харизматичної, вимазаної шоколадом та неймовірно милої істоти відображав в всю глибину каяття, на яку вона була взагалі здатна. Але, відчуваю, що в душі вона взагалі не зважала на будь-яку небезпеку. Можу тільки здогадуватись що в неї в голові. Все ж магічні створіння мають дещо інакші погляди на ситуацію.

– Як ти сюди взагалі потрапила? – запитала я, буквально впавши на ліжко та підібравши одразу промерзлі ноги.

Це чудо… висько мило широко усміхнулось, вмить оцінивши зміну настрою та тону розмови та вилетіло з пакету. Нависло в мене просто над головою та ткнуло пальцем на стілець.

На стільці причаївся перев’язаний простою мотузкою паперовий згорток.

І… мені знову стало тривожно. Щось забагато подарунків, чи що це взагалі таке, останнім часом. Мені тепер у всьому ввижались жахіття якісь.

– Звідки це? – запитала я, з певним зусиллям відірвала погляд від згортку та знову поглянула на Су.

Та в свою чергу знову пірнула по самий пояс в пакет, виставивши до мене лише прикриті напівпрозорими крилами тили.

– Су, я з тобою розмовляю? Ти взагалі знаєш, що ледь мене не втратила? Чи тебе крім тістечок взагалі нічого не хвилює?

Зізнаюсь, зірвалась. Мені одразу ж стало неймовірно ніяково, закортіло попросити у неї пробачення. Але сунара мене випередила. Піднялась у повітря, струснулась, немов цуценя, та за мить була чистою, немов і не вимастилась недавно у шоколаді. А вже після кинулась до мене, намагаючись обійняти за шию.

– Пі! – якось щемливо, плаксиво пронеслось по палаті. Немов тим коротким звуком вона вмить означила все, що відчувала.

Це й так забагато. Ми вчили, що магічні істоти в принципі не мають почуттів. Вони не дуже відрізняються від тварин, можуть звикнути, можуть видресируватись, але не стають від того розумнішими. Вони навіть можуть бути вірними, допомагати. Але вони залишаться просто створіннями.

І зараз я мала всі підстави не погодитись з усіма вченими, що писали підручники з монстрології. Істоти вміють відчувати. Су точно вміла. Відчувала. І нехай вона така ж мінлива, як весняна погода, але саме від її тепла та щирості мені на душі стало легше. Вона відчувала мене, любила мене та показувала це так, як вміла.

І дізнайся вона, що я монстр, котрий має бути знищений, їй буде точно все одно. Вона все одно буде мене любити.

Від власних думок защипало очі.

– Облиш, – обережно погладила я лису голову сунари. – Все добре. Пробач.

– Пі! – зітхнула Су, відсторонившись.

Не знаю, що вона мала на увазі, але я зітхнула в унісон з нею. Мабуть, кожен в саме цю мить зітхнув по чомусь своєму.

– Так зможеш пояснити, що за згорток? – запитала я через довгу мить мовчання.

Су нахмурилась, потім злетіла з мого плеча та влаштувалась в ногах на ліжку та, трохи подумавши, підкинула в повітря трохи пилу. Золоті іскри, мов підхоплені вихором, ожили, та самі склались в невеличку золоту фігурку.

– Дракон? – здивовано зойкнула я. – І ти туди ж? Що за дурня?! Не дракон ще приніс мені цей пакунок.

Але Су вважала інакше, тому швидко закивала, немов саме це й мала на увазі.

Боги.

– Ну… гаразд. І що в пакунку?

Запитала, а сама потягнулась до пакета, дістала кружку з кроком, спостерігаючи за малечею, що активно думала, як зобразити вміст пакету. Звичайно, можна було б заглянути. Але останнім часом я не дуже довіряю облишеним без нагляду речам. Та і цікаво було, на що ще здатна моя маленька помічниця.

Су закрутилась вовчком, поки я, спостерігаючи за нею, зняла кришку з посуду, та з особливою насолодою вдихнула аромат ще теплого кроку.

І тут сунара почала ніби… вдягати невидимий одяг. О!

– Там одяг? – вгадувала я.

Су закивала. Потім показала когось дуже важного, пихатого, я б сказала. І, усвідомивши, що я нічого не розумію, спробувала показати на собі ж палкі обійми, поцілунки. Виглядало так кумедно, що я не втрималась і пирхнула, мало не зігнувшись навпіл. І якось так невдало зачепила Су, та зробила кульбіт в повітрі, та впала мені просто на руку, в якій була кружка. Це стало несподіванкою для мене. Пальці самі відпустили ручку і кружка з жалібним «дзень» тріснулась об підлогу та розлетілась на друзки.