Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

Якщо найкраща, перед найкращою не соромно!

Адран придивився до моїх очей, і повільно опустився на коліна. Зізнаюся, я не очікувала і не могла повірити! Сам Дрон, цей неприступний холодний красень! Що зводить з розуму жінок! Ні, дракон у мені розумів, що йому нема куди подітися, що ми з ним пов'язані, а зараз він просто по-людськи злякався втратити те, на що і сподіватися не смів. Але жінка тріумфувала.

– Прошу. Залишся зі мною.

– Це ти сам, – хмикнула я. – За своїм бажанням. А за моїм ти опустишся на коліна там і тоді, де і коли скажу. Потім будемо квиті.

– Ти! – загарчав Дрон, схоплюючись.

– Я, – погодилася я, вливаючись у його обійми. – Люблю коли ти злишся, ти одразу такий гарячий і збуджуючий...

Цих слів дракон не витримав, кинув мене животом на стіл, відкидаючи убік халат, яро розводячи мої ноги і вриваючись усередину спекотним ураганом. На плечах почали проступати шипи.

– Знову кімнату рознесемо, – констатувала я.

– Ти зводить мене з розуму, коли говориш про щось стороннє! – рикнув Адран.

Його руки лягли на мої груди, він різко, гаряче притискав мене до себе, ніби боявся, що втечу.

Ну, може, не так уже й даремно боявся. Ніколи ще я не відчував себе такою сильною, вільною, незалежною! Спогади про реакцію псів на мій запах паморочили голову, разом з усвідомленням, що будь-який чоловік буде моїм, кого б я не побажала. І явні ревнощі Дрона, прагнення утримати мене, нікому не віддати, бути найкращим та єдиним, доповнювали повноту емоцій.

Його губи прокреслили гарячу доріжку вгору по хребті, рука закрутила моє волосся і трохи потягла назад, змушуючи відкинути голову.

– Ти моя, – чи то запитав, чи то повідомив на вухо гарячим, владним шепотом.

Я промовчала, і Дрон зажадав:

– Скажи!

– Твоя, – шепнула я, наближаючись до екстазу, і майже одразу відчула всередині гарячу розрядку мого дракона.

Він довів справу умілими ласками, дочекався, поки моїм тілом пройде судома, і тільки тоді акуратно відпустив, виходячи.

– Не забувай про це, – промовив.

– Головне, ти не забувай, – хмикнула я, прямуючи до душової.

Поки я відмивалася, він встиг замовити їжу. Величезну порцію їжі – коли я вийшла, Лорі якраз боязко вштовхнула столик і поспішила втекти.

Дрон повіз гору до ліжка. Запах геть-чисто вибив усі думки, я накинулася на смакоту, перехопивши столик по дорозі, і до моменту возз'єднання з ліжком поважчала та була божевільно втомленою.

Адран намагався щось запитати, проте я майже одразу відключилася.

Прокинулася від ніжних, ледь відчутних дотиків. Адран задумливо смикав мій сосок, розглядаючи оголене тіло. Я потяглася до нього, передчуваючи чергову порцію насолоди, але дракон раптом поцікавився:

– Ну як відчуття?

Я прислухалася до себе.

– Феєричні, – зізналася чесно.

А ще голова повнилася спогадами, і, здається, я сказала про це вголос. Дрон насторожився, придивляючись уважно, і зажадав подробиць.

Я спробувала збагнути, з чого почати, в голові стрімко помчали картини і знання.

– Що ти згадала, Аліс? – наполегливо повторив Адран, змусивши здригнутися і виринути з власних роздумів.

– Ти не даєш мені зібратися з думками, стурбований, – пробурчала я, прислухаючись до солодкої знемоги, що ходила по тілу.

Подрімала ж не більше пари годин. У вікно світив яскравий, круглий місяць.

Та я без цього просто не зможу! Адже це частина моєї природи, моєї драконячої сутності!

– Березневі гуляння.

– Що там? – жадібно подався до мене Адран.

– Ти ж здогадався, так? Я почала обертатися. І, схоже, навіть досягла успіху в цьому. Судячи з нових властивостей шкіри. Але мене дуже швидко приспали. Вже не знаю, чи стежили вони за мною, чи відстежують усіх, хто обертається вперше... Але прокинулася я вже далеко за межами Псарина. Зрозуміло, коти нічого не помітили – під час гулянь їм не до того, здібності запам'ятовувати та аналізувати різко падають до нуля.

Дрон похмуро кивнув, наче підтверджуючи свої припущення.

– Ти ж теж? – уточнила я, згадуючи його розповідь.

– Так. Перший за останній десяток років оборот, який я не зміг стримати. Тоді батько по-справжньому злякався. Точніше, я думав, що він розлютився, що не тримаю слова. Змусив одягати ланцюги – до цього достатньо було пересидіти повний місяць насамоті. Передати справи Уданові. І тільки вчора в його кабінеті я знайшов інформацію, яку він збирав сам. Не ділячись зі мною.

– Що в ній?

– В ній... – Дрон задумливо втупився в стелю. – Давні, засекречені відомості про драконів. Ми не перші і не єдині, Аліс. Дракони справді іноді з'являються серед нас. Коли цивілізація на межі краху. Регулюють.

– Знаю, – погодилася я. – Якби нас було багато, ми б подавили решту рас. У природі все продумано. Мабуть, наші гени потім якимось чином... засинають?