Читати книгу - "Дамір, Iрина Давидова"

Дорогою ми їхали, весело перемовляючись або підспівуючи радіо, з якого як і раніше продовжували звучати новорічні пісні. Це надавало ще більше настрою, а тому ми навіть не помітили, як швидко доїхали до будинку, в якому я провела своє дитинство.

Вийшовши з машини, ми забрали сумки й подарунки, і, нарешті, піднялися в квартиру, де на нас вже нетерпляче чекали батьки. Я натиснула на дзвінок, і через кілька секунд, в дверях повернувся замок, і з'явилася мама. Вона відразу посміхнулася мені, а потім, перевівши погляд на Даміра, поникла, але постаралася привітно вимовити:

— Добрий вечір, проходьте.

— Добрий, — сказав Дамір, і помітив мою затримку, а я постаралася приховати відчай, який відчула від холодного вітання мами. Мені здавалося, що вона мене обійме.

— Мамо, тату, знайомтеся, це Дамір, — видихнула я, розуміючи, що тільки тепер почала хвилюватися.

— Це батько твого хлопця? — бездумно запитала мати, і я ледве не ахнула від її поведінки, але відчула, як душею прокотився біль.

— Я чоловік Вашої дочки, і прошу називати мене Дамір Тімурович, — я різко кинула на нього погляд і зрозуміла, що він розлючений.

— Валерія Євгенівна, — відповіла мама у відповідь, дивлячись в його очі.

— Олександр Миколайович, — озвався тато, потискуючи моєму чоловікові руку.

— Ну що ж, проходьте, розташовуйтесь. Ліє, покажеш гостю Вашу кімнату.

— Не варто турбуватися, ми тут ненадовго, — відповів Дамір, і допоміг зняти мені пальто.

— Що? — запитала я, не розуміючи, що він має на увазі.

— У нас через чотири години літак, так що ми не затримаємося.

— Це ще один сюрприз?

— Так.

— Хм, ну що ж, проходьте хоч на пару годин, — відповіла мама і ми, нарешті, пройшли в кімнату, де вже стояв щедро накритий стіл.

Варто було мені помітити, як холодно Валерія зустріла доньку, мене немов бумерангом розвернуло від неї. Хотілося забрати малу з цього будинку і нікому не дозволяти її ображати. Лія скоріше за все подумала, що я не помітив у її очах біль, але вона помилилася, я зрозумів: їй хотілося обійняти маму, адже вони явно давно не бачилися. А тому й сказав, що у нас скоро літак, бо зустрічати Новий рік з такими людьми я не хотів. Мала має бути щаслива, із задоволеною посмішкою на обличчі, а тут їй такого чекати не варто. Мені навіть було плювати, що маман назвала мене батьком її хлопця — це ніяк не зачіпало мене, Лі зі мною, тому що їй добре душею. Це перша щира дівчина, яка при моєму статусі повелася не на гроші. І мені було все одно, що у нас різниця у віці — моя дівчинка може бути розумнішою і добрішою за всіх випещених дам.

Вимивши руки, ми сіли за стіл, і мене страшенно дратувала ситуація, тому що я бачив, як некомфортно почувала себе Лія. Та вона крутіше на відкритті трималася, ніж в своєму власному будинку, з батьками. Щоб якось розрядити обстановку, я піднявся і, кинувши погляд на алкоголь, запитав:

— Кому шампанського налити?

— Мені, будь ласка, — відповіла Лія, одразу підставляючи свій келих, — і мамі.

Я налив в два келихи шампанського, батько, найбільш мовчазна людина в цьому будинку, відмовився пити, а я не став, оскільки збирався сісти за кермо. Розмовляти про що-небудь вже не хотілося, і за цим столом сидіти теж не було ніякого бажання. Тільки, заради Лії я все ще перебував тут.

— Розкажіть нам, як ви познайомилися, — раптом сказала Валерія, пильно дивлячись мені в очі.

— Лія працювала над проектом. Удосконалила готель, який сьогодні ми відкрили. Лія мені здалася особливою дівчиною, і я зрозумів, що хочу, щоб вона була моєю.

— І як? Відразу піддалася?

— Мам...

— Крихітко, я сам, — взявши за руку, заспокоїв дівчину і знову подивився на її матір. — Ваша дочка дуже гідна дівчина. І мені довелося за неї поборотися.

— І що Ви можете дати їй в цих відносинах? Або, може, вже дали?

— Ще нічого не дав, — я розумів, що вона говорить про матеріальні блага, але зізнаватися, що встиг зробити і що ще буду робити для своєї жінки я не збирався.

Для Лії це було чимось особливим, і я не впевнений, чи варто говорити про якісь подарунки.

— Знаєш, мам, мені дуже дорогий Дамір, і я не чекаю від нього подарунків або грошей.

— На одній любові, дочко, далеко не заїдеш. Принеси краще з духовки качку, зовсім забула я.

— Хтозна-хтозна, — прошепотіла вона, і злегка посміхнувшись мені, піднялася й вийшла з кімнати.

— Отже, що Ви плануєте робити далі? — одразу стрепенулася Валерія, відпиваючи шампанське з келиха.

— Якщо Ви маєте на увазі відносини, то Бог покаже, але мені дуже дорога Лія, і Вам ображати її не дозволю.