Читати книгу - "Я його Ляля, Маїра Цибуліна"

- Я їй дзвонила вранці, а зараз вже сьома вечора, - почала я вголос розмірковувати, не звертаючи ніякої уваги на балаканину полковника. - Вона могла вже сотні разів змотатися в відділення і привести докази. Якщо вона цього не зробила, значить, їй хтось завадив.

Відірвавшись на хвилинку від своїх думок вголос, до моїх вух долинули сварливі слова полковника. Він все ще продовжував лаяти Мусю.

- Ректорша! - викрикнула я.

- Де? - відірвався полковник від свого заняття і звернув всю свою увагу на мене.

- Це дружина Потапенко, ця мерзенна і підла вбивця, завадила Мусі привезти вам докази. Я в цьому впевнена.

- О Боже! - Сергій Петрович весь змінився в обличчі від переляку. - Моя дівчинка! Пощади її Господи і сохрани. Я не переживу, якщо з нею щось трапиться.

Тільки після його слів до мене дійшло, що якщо Муся в руках Ректорші, то їй загрожує небезпека. «Хоча ця гадина всіх свідків відразу вбивала!» - згадала я; на щастя в голос я цього не сказала, а то не знаю, що сталося б з Сергієм Петровичем, якби він таке почув від мене.

- О Боже! Муся! - з тремтінням в голосі вигукнула я від страху і жаху. - Я теж не переживу, якщо втрачу її. 

Ми сіли з полковником на ліжко і тупо дивились в підлогу замість того, щоб діяти.

- Ми не повинні дозволити цій потворі щось зробити погане Мусі, - сказала я рішуче через п'ять хвилин. - Я не дозволю цій гадині відібрати у мене Мусю. Вона і так занадто багато людей убила.