Читати книгу - "Дім для Пенсі, Анна Лерой"

Внизу пагорба вона підхоплюється і швидко-швидко перебирає ногами в той бік, де залишилася сітка. Добре, що місце розриву таке помітне, добре й те, що мох відволік звіра. Пенсі жваво встрибує в дірку, але не зупиняється на цьому. У голові жодного натяку на думку, а ноги все рухаються і рухаються, поки не приходить втома. І тільки тоді вона видихає і падає в сніг.

Дерева навколо схожі одне на одне, тож Пенсі не одразу розуміє, що заблукала. Здавалося б, територія, де відбувається іспит, не така вже й велика. Але ось вона шкутильгає вже годину, незграбно припадаючи на ногу, а нікого так і не зустрічає. Час дедалі наближається до ночі, у горлі шкребе від з'їденого снігу, і дедалі більше хочеться просто лягти й не підніматися. У якийсь момент картинка перед очима починає плисти. Пенсі моргає, і цього вистачає, щоб гіркі сльози покотилися по щоках.

«Ні-ні, не можна!» — шмигає вона носом і стирає вологу зі щік рукавом куртки. Щільний матеріал залишає неприємне, майже болісне відчуття на шкірі: він занадто шорсткий і грубий. Але сльози все ніяк не перестають текти. Так вона і повзе, підволакуючи ногу і витираючи розчервонілий, пекучий від вологи ніс, поки не помічає старе, розщеплене блискавкою дерево з величезним корінням.

Пенсі обходить це місце з усією можливою обережністю, але нічого підозрілого не знаходить і зрештою починає влаштовуватися на нічліг. У глибині дерева сильно пахне трухою, але перетерпіти можна. Пенсі старанно закладає вхід в свій сховок гілками й обплутує їх сіткою. Вона вже зробила одну помилку, але не зійшла з глузду настільки, щоб ходити вночі в лісі без зброї. Втома потроху стає сильнішою, але страхи не відступають. У нічній тиші Чорний ліс живе своїм життям. Пенсі здригається від кожного незвичного скрипу снігу. Іноді вітер доносить якісь дивні звуки: чи то скрегіт кігтів, чи то швидкий біг безлічі лап, чи то чиїсь перелякані крики. Вона все чекає, коли ж нічне жахіття прийде за нею. Але потім сон нарешті наздоганяє і її.