Читати книгу - "Дім для Пенсі, Анна Лерой"

Пенсі будить гарчання: моторошне й тріумфуюче, воно розрізає тишу лісу й відгукується ниючим болем у грудях. Страх миттєво сковує її тіло, і вона сильніше стискається у своєму сховку у нутрощах дерева. І не зрозуміло, скільки минає часу, перш ніж до неї приходить розуміння, що смертельно-небезпечна дивність знайшла здобич десь іще. Страх змінюється полегшенням. Пенсі розслабляється і навіть починає дрімати, поки її сонна голова продовжує обмірковувати ситуацію.

«Якщо здобиччю стала не я, то...» — від цієї думки її знову кидає в холодний піт. Сонливість спадає тієї ж миті. Ще секунду вона вагається: йти чи ні, але потім почуття провини переважує, і вона вискакує зі свого притулку. Точніше, намагається це зробити: сітка чіпляється за куртку, куртка — за гілки, які вона щосили вчора встромила в землю й до великих щілин в дереві, що залишилися після його пошкодження. А ці гілки і тріски у свою чергу знову чіпляються за сітку, таким чином пастка спрацьовує — і Пенсі повисає у вхідному отворі до свого сховку як мушка у павутині.

— Ну ж бо! Давай! — вона дригає ногами, намагається впертися в дерево, але різкий біль у стопі попереджає, що краще бути обережнішою. Пенсі закушує губу: вона не заплаче, не буде жалітися зараз, ні-ні, їй не можна, адже десь там небезпечне чудовисько, яке вона запустила на територію іспиту, нападає на інших.

— Геррі, я тут ще одного знайшов! — чує Пенсі чоловічий незнайомий голос і крутить головою, намагаючись побачити, хто говорить і звідки. Тінь падає на неї зверху: чоловік заліз на дерево, а тепер оглядає околицю, судячи з усього.

— Гей, ти жива-здорова? — збоку показується ще один, напевно, той самий Геррі. Пенсі придивляється до його екіпіровки і дозволяє собі зітхнути мрійливо, з ноткою заздрості. Але ця мить минає, а її вина… її дурне рішення, що призвело до страшних наслідків, залишається.

— Там щось гарчало, — вона тицяє пальцями в той бік, звідки чула звук.

— За тим, що гарчало, вже вирушили інші мисливці. Не хвилюйся, — Геррі виплутує її з сітки, притримує великими руками, мимохідь оглядає й одразу ж помічає пошкоджену ногу. — Джесіле, мені доведеться понести дівчинку. Найімовірніше, розтягнення, але може бути й перелом.

— Я зрозумів, — другий мисливець жваво спускається поруч із ними на сніг і кривляється, закочуючи очі: — І так кожен іспит! Прострілені кінцівки, вибиті зуби, переламані руки й ноги. Обов'язково хтось вилізе за межі обгородженої території...

— За межі?.. — слабо шепоче Пенсі, але мисливець примудряється почути її.

— Так, обов'язково! Цього року ми вже нарахували сім дірок, і це в перший же день. Минулого року хоча б другого дня дочекалися. Кажеш вам, торочиш: не виходьте за межі, не ризикуйте життями, не запускайте всередину дивності...

— Досить, Джесіле, ти вже налякав дівчинку. Ти ж не підозрюєш цю молоду мисливицю в порушенні правил? — усміхається Геррі й запитально дивиться на Пенсі. Секунду — не більше — вона ще думає, як зізнатися в тому, що одна з дірок зроблена нею. Але сказати вголос так і не наважується. Їй дуже соромно і страшно.

Ще пара таких проникливих, зацікавлених і вимогливих поглядів від дорослих мисливців — і Пенсі не витримає, зізнається. Але наступної миті відлуння доносить різкий хлопок, і в ранкове марево Чорного лісу злітає сигнальний вогонь. Мисливці швидко збираються. Геррі влаштовує Пенсі у себе на спині так, щоб вона не ворушила ногою. Джесіл виймає зброю, і вони вирушають у дорогу.

Здається, тут зібралися всі, хто міг добігти за такий короткий час, що минув з моменту гарчання і сигнального вогню. Геррі проштовхується повз інших мисливців у бік швидко розкладеного намету зі знаком лікарів. Пенсі з висоти його зросту видно багато чого, але насамперед вона звертає увагу на сліди боротьби, темні тіла на снігу і велике тіло якогось небезпечного чудовиська, яке лежить біля низької скелі. Судячи з усього, воно ніби-то врізалося в скелю, на нього зверху впало каміння, а потім кудлату голову зрешетили снарядами з вогнестрілу. Незрозуміло, чи лапа така сама руда і велика, як у того звіра, що напав на неї. Проте хто сказав, що через діру, яку вона прорізала у сітці, не міг пройти інший звір?

Відчутно пахне кров'ю. Пенсі насилу стримує нудоту, що виникає від запаху і навколишнього виду, від розуміння, що смерть це так близько, і поспішно відвертається.

— Ще одна постраждала, — віддає її до рук лікарів Геррі. Пенсі незграбно стоїть на землі. Голова трохи паморочиться: може, від голоду, а може, від усвідомлення, що скоріше за все вона винна. 

— Як тебе звати? Я викличу твого опікуна, — звертається до неї чоловік у накинутій зверху на зимову куртку накидці зі знаком лікаря. На сірій тканині криваві розводи. Цього вистачає, щоб Пенсі схопилася за живіт, спішно зробила кілька кроків убік і зігнулася навпіл біля дерева. Вона давно не їла, тож блювоти майже немає, але спазм усе продовжує скручувати й трясти її. Коли вона нарешті може спокійно видихнути, її підхоплюють чиїсь руки і влаштовують на спальнику в наметі.

— Тримай-но, пий, — незнайомий мисливець простягає їй кухоль із якоюсь білою рідиною. Пенсі протирає заплакані очі і без заперечень відпиває. Це молоко з медом і прянощами: гаряча, солодка рідина обпікає горло і потрапляє в шлунок. Здається, це найсмачніше, що вона коли-небудь пила. 

Покінчивши з напоєм, Пенсі озирається. Через один порожній спальник від неї стогне якийсь хлопець. Білий бинт добре видно в мареві зимового ранку. Вона придивляється, а потім рвано видихає і сильніше стискає пальці на кухлі. Це ж той самий зухвалий хлопець, якого вона зустріла в союзному домі! Але вона насилу його зарах впізнає. У союзному домі він був нахабний і самовпевнений товстун, а в цього хлопця, який лежить перед нею, сильно пошкоджене обличчя, перев'язані груди і немає руки: пов'язка з плямами крові стягує обрубок посередині плеча.