Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

-Як спалося, друзі? - сказав Сильмунд, сидячи біля загашеного багаття.
-Як у казці - відповів Реніфат - усю ніч завивав якийсь вовк, свистіли сови, і до того ж ломило шию... Що може бути краще?
-Ха-ха - засміявся у відповідь берендей - ну так, тут ти маєш рацію, Реніфате...
-Мі цілком непогано спалося! - відповів Фоллар - але згоден, умови не найкращі... Щоправда, за той час, що ми в дорозі, я звик спати й не в таких умовах... А тут хоча б можна насолодитися ранковим співом птахів!
-Молодець, Фоллар, - сказав своєю чергою Джилліан, - умієш знайти плюси...
Кліффорд у цей час мовчки стояв, склавши руки, і слухав розмову решти.
-Ну гаразд... - сказав Бетфорд - мабуть відповім за всіх... Ми всі досить голодні, а тому нам би не завадило перекусити.
-Що є, те є! - відповів Фоллар - я ух як зголоднів!
-Так, а тому поки Фоллар не встиг захапати кабана, що пробігав повз, - сказав Джилліан, - давайте всі присядемо біля багаття, і поїмо.
-Чудова ідея... - сказав Бетфорд - щоправда, з їжі в нас тільки одні фрукти... Було б непогано, якби хтось сходив на полювання, і добув нам їжі на сніданок.
-Я можу піти - сказав Джилліан - я непогано володію луком.
-Я піду разом із ним - сказав Реніфат - мені було б непогано розвіятися, а заодно розім'яти свої кістки.
-Я б заперечив - сказав берендей - навіщо вбивати невинних тварин? Адже вони вам не заподіяли жодної шкоди.
-І що ти нам пропонуєш, Сильмунд? - сказав Бетфорд - харчуватися каштанами і жолудями?
-Ха-ха - усміхнувся Джилліан - благо таких у цьому лісі багато.
-Ну так, але ж ми не білки якісь! - заперечив Фоллар.
-Ох, батько мій Беренберг! - обурився берендей - ну гаразд... Раз ви так хочете, то не стану заперечувати... Хай пробачить мене Мілісія за це.
-Ну ось і чудово - відповів Бетфорд - , хлопці, гадаю, вас не треба вчити, що треба робити... Ідіть, вдалого вам полювання.
-Так точно - спокійно відповіли мисливці - потім повісили на свої спини луки, які донедавна лежали поруч із колодами, а потім разом попрямували вглиб лісу, пополювати.
Джилліан і Реніфат стали пробиратися крізь лісові хащі, у пошуках лісових тварин, яких можна було б застрелити на сніданок. Погода в цей час була досить гарною, прохолодний вітерець обдував листя лісових дерев, по деревах дерлися білки, а також щебетали птахи. Мисливці мали намір застрелити собі на сніданок якусь живність, на кшталт оленя, або кабана. Благо таких у цьому лісі водилося досить багато. Під час їхнього спільного походу, мисливці розговорилися.

Джилліан і Реніфат стали пробиратися крізь лісові хащі, у пошуках лісових тварин, яких можна було б застрелити на сніданок. Погода в цей час була досить гарною, прохолодний вітерець обдував листя лісових дерев, по деревах дерлися білки, а також щебетали птахи. Мисливці мали намір застрелити собі на сніданок якусь живність, на кшталт оленя або кабана. Благо таких у цьому лісі водилося досить багато. Під час їхнього спільного походу, мисливці розговорилися.

- Послухай, Джилліан, - сказав Реніфат, звернувшись до свого товариша, - ти ж багато подорожував, так?

- Ну так, довелося... - відповів Джилліан - хочеш розповім?

- Звісно, було б цікаво послухати - відповів Реніфат, глянувши на горизонт, у пошуках потенційної здобичі.

- Ну, слухай - відповів Джилліан - я бував у Грантессі, Телванії, Елтрії, і навіть в Імперії Грому - Торліаді!

- Нічого собі - відповів Реніфат, не приховуючи здивування - я дивився мапи... Адже це Країна далеко на заході.

- Саме! - відповів Джилліан, його очі заіскрилися, і йому не терпілося якнайшвидше все викласти Реніфату, - це Країна зливових дощів, з незвичною архітектурою, у вигляді високих веж, з громовідводами, величними замками, з ущільненими стінами. І простими житловими будинками, з вигнутими дахами, щоб відбити блискавку, яка може в них вдарити... А таке там не рідкість, повір мені... - сказав Джилліан, зробивши невеличку паузу, - з пагорбів та схилів Торліада відкриваються воістину величні краєвиди, на рівнини, ліси, та гори... Місцеві там поклоняються Богові грому, та зливи - Тордерейну. Хто б міг подумати, правда? - усміхнувся Джилліан. - У них одна з найсильніших армій у Світі, що складається з паладинів грому, закутих у латні громотражаючі обладунки, та сталевими дворучними мечами, з іскристими рунами, що іскряться, у вигляді грозових хмар, і блискавок... Їхні мечі було викувано в піднебесній кузні, замку Торрес. Також у їхній армії є громовержці, тобто бойові маги, озброєні молотами і щитами. Лучники-блискавконосці, які випускають електричні стріли, уявляєш? І сіячі грому... Воістину могутні маги, здатні викликати цілі урагани і зливи, і вражати блискавками своїх ворогів.

- Що-що? - перепитав Реніфат, не до кінця вірячи у сказане Джилліаном - хіба так буває?

- Буває, повір, - усміхнувся той, - щоб у цьому переконатися, тобі треба самому там побувати... Можливо, наш загін колись занесе в далекі західні землі Торліада... Я б не проти там знову побувати... Бачив би ти, які там гарні та милі торліанки... Воістину, жінки, які вражають своєю красою не гірше за блискавки, - закінчив Джилліан, згадуючи про тутешніх панянок.

- Гаразд-гаразд, розмріявся, - усміхнувся Реніфат, - сумніваюся, звісно, що ми там коли-небудь побуваємо... Але, хотілося б.

- Це точно! - відповів Джилліан, а потім продовжив розповідь про свої мандри. - Також, крім Торліада, я бував у Грантессі, в їхній Столиці - Грантворді... Місто це велике, велелюдне, з вишуканою і витонченою архітектурою, яку я раніше ніде не бачив. У самому центрі Столиці розташована велика кам'яна вежа, в якій дзвенить дзвін на кожному світанку. Також у центрі міста розташована міська ратуша, де засідає міська рада. А вже за самою ратушею розташовується гірський пагорб, на якому розташовується королівський замок - Дун-Грутан, обитель королівської династії Чотирилисників. Точніше вони самі себе так називають... Ну ось, якось так... Загалом, там багато ще чого цікавого можна розповісти.