Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 04"

— Зовсім ні. Ви вже не молоді, ви зробили своє діло — і велике діло. Тепер передайте зброю нам, молодим і сильним. Нам треба ще зробити своє діло в житті. Евіс буде зі мною. В майбутніх подіях вона буде вашим представником у лавах борців.

— Нічого вони мені не зроблять, — заперечив тато. Дякувати богові, я не залежу від них. О, запевняю вас, я знаю, як вони можуть дошкуляти професорам, що матеріально залежать від свого університету. Мені це не загрожує. Я став професором не задля платні. Я цілком можу прожити за свої власні прибутки. Все, що вони можуть зробити, — це відібрати від мене професорську платню.

— Але ви ще не уявляєте всього, — відповів Ернест. — Коли все те, чого я боюся, справдиться, то і ваші власні прибутки, і навіть капітал ваш відберуть від вас так само легко, як і вашу платню в університеті.

Кілька хвилин тато мовчав. Він глибоко задумався, і я бачила, як помалу його обличчя стає рішуче. Нарешті він сказав:

— Я не візьму відпустки. — Тоді, ще хвильку помовчавши, додав: — Я працюватиму далі над своєю книжкою{47}. Може, ви й помиляєтесь. Та чи помиляєтесь ви, чи ні, а я від своїх принципів не відступлюсь.

— Гаразд, — сказав Ернест, — Ви йдете тією ж стежкою, що й епіскоп Моргауз, і вас чекає однакова доля. Ви обидва й незчуєтеся, як від вас відберуть усе і зроблять вас пролетарями.

У розмові згадали за епіскопа, і ми попросили Ернеста розповісти, що він з ним зробив.

— Він просто захворів душевно від тієї подорожі крізь пекло, яку я йому влаштував. Ми разом побували в житлах декого з фабричних робітників. Я показав йому людей, понівечених і викинутих на вулицю промисловою машиною, і він почув історію їхнього життя. Я був з ним у злидарських околицях Сан-Франціско, і там він довідався, що пияцтво, проституція та злочинність мають причини глибші, ніж природжена нецнота. Він зовсім розбитий духом, навіть гірше — він стратив здоровий глузд. У нього занадто чиста душа, і те, що він бачив, надто тяжко вразило його. До того ж він, як ведеться, зовсім не знає життя і носиться з ілюзіями й планами моральної проповіді серед культурної пастви. Він уважає, що йому припала місія відродити стародавній дух християнства, і хоче донести той дух до хазяїв суспільства. Він весь кипить усередині. Рано чи пізно вій вибухне, і тоді буде біда. Я навіть не можу передбачити, якої подоби вона прибере. Це чиста екзальтована душа, але зовсім непрактична. З такими людьми я безсилий. Мені незмога примусити його повернутись на землю, і в тому прекраснодушному надхмар'ї він простує до своєї Голгофи. Його розіпнуть. Такі високі душі створено для хреста.

- І тебе теж? — спитала я, ховаючи за усмішкою болісну тривогу кохання.

— О ні,— засміявся вій на відповідь. — Мене можуть стратити або вбити ножем у спину, але ніколи не розіпнуть. Я надто міцно й твердо стою ногами на землі.

— Навіщо ж було доводити епіскопа до розп’яття? — запитала я, — Ти ж не заперечуватимеш, що ти — причина цьому.

— А навіщо мені залишати одну блаженну душу в спокої, коли мільйони мучаться в тяжкій праці і злиднях? — і собі запитав він.

— Чому ж ти радиш татові взяти відпустку?

— Тому що я не чиста і не екзальтована душа, — відповів він. — Я егоїст і цілком земна людина. Я кохаю тебе, і, як у біблійної Руфі, твої кревні — мої кревні. Що ж до епіскопа, то в нього немає дочки. Крім того, хоч би яка незначна була від нього користь для революції, не можна нехтувати навіть такою дрібницею, як його безсилий стогін.

Я не могла погодитися з Ернестом. Я добре знала шляхетну вдачу епіскопа Моргауза і не могла уявити, що його голос, піднесений за справедливість, — це не більш ніж безсилий стогін. Але я ще не знала жорстокості життя так, як Ернест. Він ясно бачив марність героїчних єпіскопових зусиль, а незабаром те побачила і я.

Невдовзі опісля Ернест розповів мені як анекдот, що йому запропоновано посаду уповноваженого з питань праці при уряді Сполучених Штатів. Я дуже зраділа. Ернест одержував би досить велику платню, і ми мали б за що жити після одруження. І це, напевне, була б якраз відповідна робота для нього; а ще дужче я, горда своїм Ернестом, зраділа цій пропозиції, бо ж то було визнання його видатних здібностей.

Але тут я помітила іскринки в його очах. Він сміявся з мене.

— Чи не думаєш ти… відмовитись? — тремтячим голосом спитала я.

— Це ж підкуп, — сказав він. — За цим криється спритна рука Віксона, а за Віксоном — руки людей, іще сильніших за нього. Це давній воєнний викрут, такий же давній, як і сама класова боротьба — викрадати полководців у робітничої армії. Бідне, зраджуване робітництво! Якби ти знала, скількох робітничих лідерів підкуплено в минулому таким способом! Дешевше, куди дешевше купити генерала, ніж воювати проти нього та його армії. Ось, скажімо… та краще не називати їхніх імен. І так прикро. Люба моя, я один з провідників робітничої армії. Я не можу продатися. Попри все інше, сама лише згадка про мого сердешного батька, замученого роботою, не дозволила б мені цього.

На його очах, очах мого незламного героя, заблищали сльози. Він не міг забути: покаліченого життя свого батька, що мусив бруднити себе брехнею та дрібними крадіжками, аби нагодувати дітей.

— Мій батько був добрий чоловік, — сказав мені якось Ернест. — Душа в нього була добра, але знівечена, розтоптана, приголомшена жорстоким життям. Він не мав людської гідності, бо життя його було нелюдське, бо хазяї його були нелюди. Він би й досі був живий, як твій батько, бо здоров’я мав міцне, але його затягла машина і замучила в роботі задля чужих прибутків. Подумай лишень! Віддати життя заради чужих бенкетів, коштовних дрібничок, пустих утіх багатих паразитів, нелюдів, звірів у людській подобі!

Розділ VII

ЄПІСКОПОВІ ВИДІННЯ

«Єпіскоп стратив здоровий глузд, — писав мені Ернест. — Зовсім відірвавсь від землі. Сьогодні ввечері він збирається навертати на путь істини наш грішний світ. Він хоче виконати свою місію. Так він сказав мені, і я не можу умовити його не робити цього. Увечері він головує на з’їзді ІПГ{48} і хоче викласти ту свою місію у вступній промові.

Чи не хочеш піти послухати його разом зі мною? Єпіскопа, звичайно, чекає жорстока поразка. Вона